не можемо,Бо нас народили до вечері.
Пітеру так сподобалася ця чудова ідея, що він швиденько повернув справу так, ніби сам усе це вигадав. Будиночок вийшов гарненький, і Венді, мабуть, було в ньому дуже затишно. Звісно, вони більше не могли її бачити. Пітер обійшов увесь будинок, перевіряючи, чи все гаразд. Ніщо не уникло його орлиного погляду.
– Нема чим стукати у двері, – зауважив він.
Хлопці засоромились, але Базіка подав свій черевик, і з нього вийшов чудовий молоточок.
Начебто будівництво скінчилося, а от і ні.
– Немає комина, – заявив Пітер. – Там мусить бути комин.
– Певна річ, комин потрібен, – стурбовано погодився Джон.
Це подарувало Пітеру ідею. Він схопив капелюх із голови Джона, вибив денце і насадив на дах. Маленькій хатинці так сподобався новий комин, який наче на подяку, тут же випустив із себе хмарку диму.
Ну, тепер, здається, і справді вже все було готово. Залишалося тільки ввічливо постукати в двері.
– Намагайтесь виглядати якнайкраще, – застеріг їх Пітер. – Перше враження завжди найважливіше.
Він був радий, що ніхто не спитав його, що таке «перше враження». Вони занадто перейнялися тим, щоб виглядати якнайкраще.
Ватажок тихенько постукав, і всі діти завмерли, не було б чутно жодного звуку, якби не Тінкер Белл, яка стежила за ними, сидячи на гілці та відверто знущаючись.
Питання, яке найбільше хвилювало хлопців: якою буде відповідь на стукіт? Якщо вона леді, то що їй подобається?
Двері відчинилися і на порозі з’явилася Венді. Загублені всі, як за командою, зняли шапки.
Господиня дивилася на них зачудовано, вони й не думали, що, відкриваючи двері, вона настільки здивується.
– Де це я? – спитала вона.
Звісно, Малюк відгукнутися першим.
– Леді Венді, – сказав він квапливо, – ми збудували для вас хатинку.
– О, скажіть, що вона вам подобається, – заскиглив Хвостик.
– Милий, чудовий будиночок, – відгукнулася Венді, і це були саме ті слова, які сподівалися від неї почути.
– А ми – ваші діти! – зарепетували близнюки.
Тоді всі хлопці опустилися на коліна і стали її благати:
– Леді Венді, станьте нашою мамою!
– Хто, я? – сказала Венді і засіяла. – Я б дуже хотіла, але розумієте, я ж іще тільки дівчинка. Мені бракує досвіду.
– Це не важливо! – зауважив Пітер, наче він знав усе про мам, хоча насправді знав про них найменше з усіх. – Все, що нам треба, то це просто хорошу людину на роль матері.
– О, любі, – розчулилася Венді, – розумієте, мені здається, що я саме така.
– Така, така, – закричали всі, – ми це відразу збагнули.
– Дуже добре, – сказала вона. – Я постараюся. А тепер нумо додому, мої неслухняні дітки. Я впевнена, що ви намочили ноги. Негайно же покладу вас у ліжечко, а поки ви закуняєте, встигну закінчити казку про Попелюшку.
І вони спустилися вниз. Не знаю вже, як вони там усі помістилися. Але все якось інакше
