зважився на кардинальну зміну зовнішньої політики: він зробив ставку на православного московського царя, а не на кримського хана чи турецького султана. У січні 1654 року козацька рада в Переяславі ухвалила союз із Московією. Цар Олексій Михайлович брав Гетьманат під свою опіку, визнавав владу гетьмана в Україні і погоджувався на збільшення козацького реєстру до шістдесяти тисяч. Єдине обмеження гетьманської влади, встановлене угодою 1654 року, стосувалося зовнішньої політики: гетьман мав повідомляти царю про зв’язки з іншими державами. Через кілька десятиліть наступники Хмельницького вважатимуть цю угоду золотою хартією козацьких вольностей. Сам Хмельницький, мабуть, вважав переяславські статті тактичним союзом і тимчасовим обмеженням своєї влади. Цей крок виправдовувало те, що цар одразу відправив проти поляків московське військо.
У перший рік союзу росіяни захопили Вільно, а козаки повернулися під стіни Львова. Очевидно, ставка Хмельницького зіграла. Але московсько-козацькі стосунки зіпсувалися, коли цар вирішив укласти мир з поляками. Скориставшись перемогою царської і козацької армій над поляками, шведський король Карл Х атакував Річ Посполиту з півночі. Щоб не допустити гіпотетичного краху польської держави, Олексій Михайлович домовився з поляками про мир, лишивши Хмельницького у програші. Гетьман продовжив війну з поляками, уклавши союз з протестантським правителем Трансильванії Ференцом Ракочі і головним ворогом царя Карлом Х. На момент смерті Хмельницького в 1657 році козацько-московський союз фактично не діяв.[44]
Цей союз розірвав наступник Хмельницького гетьман Іван Виговський, якого автор «Історії русів» вважав поляком і до якого ставився з великим презирством. На відміну від Хмельницького, Виговський до повстання 1648 року мав із козацтвом небагато спільного. Він походив зі шляхетської православної родини, працював у судах і заробив репутацію вправного урядника; потім пішов у польське військо і потрапив у полон до татар в одній із перших битв у травні 1648 року. Згідно з легендою, Хмельницький знайшов його серед татарських бранців, виміняв на коня і призначив писарем. Посада Виговського, спершу не дуже впливова, зробилася з часом другою за значенням у Війську Запорозькому, а він став найближчим соратником Хмельницького. На цій посаді проявилися не лише бюрократичні, а й дипломатичні таланти Виговського. У його діяльності відображалися традиційні схильності руської православної шляхти: вона не так вороже, як козаки, ставилася до польської держави, мала гостре відчуття шляхетської демократії і, на відміну від певних полковників козацької армії, не симпатизувала Московії.
Після смерті Хмельницького Виговського з благословення Москви обрали гетьманом Війська Запорозького, але він вважав стосунки з царем договірними. Дізнавшись, що Москва підбурює проти нього козацьких полковників, Виговський зважився на нову угоду з Річчю Посполитою. Гадяцька унія, підписана між козацькою
Про повстання Хмельницького див.:
