козацьким минулим збіглося з початком епохи романтизму, з її наголосом на історичній уяві та інтересом до національних відмінностей.[46]
«Історія русів», походження якої виводили від Кониського і Полетики, виражала реакцію козацької старшини та їхніх нащадків на політичні й культурні зміни в Гетьманаті та імперії загалом. Виявилося, що ця реакція знаходила відгук не тільки в колишніх козацьких землях, а й в імперських столицях. У жовтні 1825 року полковника Олександра фон Брігена настільки вразила знайдена в маєтку тестя «Історія русів», що він збирався узятися за критичне видання рукопису, «в коем много неизвестно хорошего даже и самому Карамзину». Микола Карамзін був офіційним історіографом Російської імперії, його багатотомна «История государства Российского» почала виходити 1818 року і стала першою науковою історією Росії. В «Історії русів» фон Бріген побачив те, чого не міг знайти в офіційній історії країни.[47]
Плановане критичне видання так і не з’явилося. 14 грудня гвардійські полки під командуванням товаришів фон Брігена вийшли на Сенатську площу в Петербурзі. Повстання придушили, керівників заарештували. Влада затримувала змовників по всій імперії. Коли новини про повстання дійшли до України, Сергій Муравйов-Апостол, нащадок козацького гетьмана ХVІІІ століття Данила Апостола, і підпоручник Михайло Бестужев-Рюмін підняли повстання в Чернігівському полку, який квартирував на південь від Києва. Це повстання почалося 27 грудня 1825 року. На 3 січня 1826-го його придушили вірні уряду війська. Олександр фон Бріген перебував у маєтку тестя в Понурівці, коли вирішив, що настав час тікати з імперії. Разом з дружиною Софією Миклашевською вони поїхали на захід, але мусили повернутися через хворобу Софії. 10 січня 1826 року фон Брігена заарештували в селі Березівці під Стародубом. Його під вартою відправили в Петербург і посадили в Петропавловську фортецю до товаришів по змові. У липні 1826 року колишній полковник опинився серед щасливців, які обійшлися «громадянською стратою» на валах фортеці – над їхніми головами зламали шпаги та спалили мундири й еполети.
Фон Брігену дали два роки каторги в Сибіру. Вирок скоротили до одного року, але вигнанця не пускали в європейську частину імперії аж до самої смерті Миколи І в 1855 році. Лише тоді герою Бородинської битви знову дозволили носити пам’ятну медаль за війну 1812 року і військовий хрест за битву під Кульмом (серпень 1813). У Сибіру про воєнну звитягу полковника свідчив лише шрам від рани, отриманої під Кульмом (у поліцейському рапорті цей шрам згадувався як особлива прикмета фон Брігена). Родинне життя фон Брігена теж розлаштувалося: в Сибіру він одружився з іншою жінкою. Влітку 1857-го, коли фон Брігену нарешті вдалося відвідати маєток колишньої дружини, де його заарештували понад тридцять років тому, «Історія русів» уже була років десять як опублікована – вона вийшла 1846-го у Москві. Але перед тим ця книжка зробила приголомшливу кар’єру у вигляді рукопису, її активно переписували десятки любителів української
Про занепад і ліквідацію Гетьманату див.:
