заріже батько сина,Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже – викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві.[74]
Україноцентричне прочитання «Історії русів» відособило Шевченка не лише від Рилєєва і Пушкіна, а й від Гоголя. Звісно, крім Шевченка, в такий спосіб «Історію русів» читали й інші українські інтелектуали. Загадковий рукопис вплинув на ціле коло Шевченкових друзів, багатьох з яких теж заарештували навесні 1847 року.
Поліція виявила, що Шевченко та його друзі створили нелегальну організацію – Кирило-Мефодіївське братство. Своєю метою вони проголосили національне відродження і створення федерації слов’янських народів, центральну роль у якій відводили Україні. Програма братства називалася «Книги буття українського народу», на її історичних пунктах позначилася частково й «Історія русів». У програмі йшлося про те, що Україна об’єдналася з Польщею, а потім з Росією як рівна з рівними, гетьмани – це християнські лицарі, а козацька виборна традиція – ядро української ідентичності: «І Україна, поєднавшись с Польшею як сестра з сестрою, як одно плем’я слов’янське також с другим людом слов’янського братства; вони не сотворили ні царя, ні пана, а сотворили братство – козацтво, куди кожний приставав, був би він пан чи невольник, аби християнин».[75]
«Книги буття» написав Микола Костомаров (1817–1885), професор російської історії в Київському університеті і головний ідеолог братства. Саме на його весілля не доїхав у квітні 1847 року заарештований Шевченко. Костомарова заарештували за кілька днів до того. Він був сином російського дворянина і українки-кріпачки з Острогожчини, тих самих країв, які зародили в Рилєєва інтерес до України. Костомаров закінчив Харківський університет і в 1846-му обійняв кафедру в Київському університеті, наступного року він з товаришами заснував Кирило-Мефодіївське братство. На той момент він уже був знайомий з «Історією русів», цей трактат ще наприкінці 1830-х років вплинув на політичні погляди та історичні твори Костомарова, зокрема на його біографію Богдана Хмельницького, яка вперше вийшла в 1857-му.
«Історія русів» справила вплив і на погляди іншого братчика, Пантелеймона Куліша (1819–1897). Він народився в сім’ї дрібної шляхти на Чернігівщині і став одним з найвпливовіших українських письменників і фольклористів ХІХ століття. На початку 1840-х років не було більшого шанувальника «Історії русів» і палкішого пропагандиста пов’язаного з нею козацького міфу, ніж Пантелеймон Куліш. У 1843 році він опублікував два твори, на яких великою мірою позначилася «Історія русів», – російськомовну повість «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» і популярну історичну поему українською «Од початку Вкраїни до батька Хмельницького».[76]
Тридцяті – сорокові роки ХІХ століття – апогей впливу «Історії русів». Її персонажі, справжні й вигадані, траплялися не лише
Рукопис М. I. Костомарова «Книги буття українського народу» // Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К.: Наук. думка, 1990. – Т. 1. – С. 250–258. Про Кирило-Мефодіївське братство див.:
Автобиография Николая Ивановича Костомарова // Русская мысль. – 1885. – № 5. – С. 211; Тарас Шевченко: Документи і матеріали до біографії, 1814–1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. – К., 1982. – С. 88 – 159, тут 116;
