силу знахарів, котрі одним словом можуть знищити будь-яку хворобу. Досі не вщухають суперечки про силу замовлянь, знов і знов дослідники намагаються з’ясувати механізм їхньої дії. З другого боку, заборони церкви на звернення по допомогу до знахарів, і, хоч як прикро, тривіальні людські заздрощі формували страх перед ними й чорнили всіх знахарів гамузом як служителів темних сил. Дослідники ж феномену знахарства переконують, що, на відміну від чаклунів і відьом, знахарі на Русі ніколи не мали справи з потойбічними силами, бо глибоко вірували в Бога й жили згідно з Божими заповідями, що надавало їм снаги служити людям.
Від самої своєї появи знахарство перебувало під впливом релігійної медицини, суть якої полягала у вірі в те, що хвороби походять від злих духів, але щойно розвинулося класове суспільство, знахарі почали діяти в інтересах релігійних груп і їхнє служіння поступово обернулося на ремесло, а пізніше трансформувалося в професію. Природно, що на різних етапах розвитку знахарства воно мало різні форми й види. Сучасний вияв знахарства також вирізняється розмаїттям і залежить від територіальних особливостей, характеру традицій, міри розвитку релігійних забобонів, рівня загальної культури. Найдужче знахарство поширилося в селах, але є воно й у великих містах.
На сьогодні знахарство являє собою вид альтернативної медицини, а знахар – це не тільки лікар, що лікує хворий орган, а й цілитель, котрий певними засобами оздоровлює організм і все біополе людини. У сучасній Україні дозволено в обмеженому обсязі вдаватися до знахарства як народної й нетрадиційної медицини. Право на це мають особи, що здобули спеціальний дозвіл, виданий Міністерством охорони здоров’я. Закон визначає заборону на лікування знахарями чи цілителями онкологічних хворих; лікування хворих на інфекційні недуги, зокрема венеричні та заразні шкірні, лікування психічно хворих, наркоманів, догляд та лікування ускладнень вагітності; хірургічні втручання, проведення заходів з використанням гіпнозу.
До сьогодні подекуди знахарок на селі називають «бабами». Утім, це може означати й ворожку (або ворожбита, коли йдеться про чоловіка), тобто людину, котра вгадує майбутнє чи минуле за якимись прикметами, предметами або ворожачи на картах. Ворожіння зумовлене бажанням людей дізнатися про своє майбуття, успіхи, перемоги. Здавна до ворожіння зверталися всі верстви населення: володарі, вояки, мандрівники, скривджені, пограбовані, закохані. Потреба породила й спеціальні «професії»: волхвів, відьом, ворожбитів, чарівників, знахарів. У ворожінні використовували рослини, тварин, воду, вогонь, нутрощі жертовних звірів, про що згадано ще в «Ізборнику» (1073) князя Святослава.
Ворожіння в стародавні часи було необхідним елементом язичницького богослужіння. Особливо це стосується ворожіння жеребом, суть якого полягала у тлумаченні не надто складних знаків. Інколи задля цього послуговувалися трісочками, у яких один бік білий, а другий чорний
