до прикрощів.
Згідно з народними уявленнями та переказами, відьма буває природною або навченою. Перша дістає таємничу силу відьмацтва від природи, тільки через особливості свого народження. Так, природна, або «родима», відьма з’являється, коли в когось народжуються поспіль сім дівчат, а між ними жодного хлопця; вона також може бути представницею третього покоління позашлюбних дівчат чи є просто дочкою відьми (залежно від регіону). Родима відьма могла народитись і в матері, котра, будучи вагітною, готувала свят-вечірні страви та ненароком проковтнула вуглинку, або коли дитину в утробі матері прокляли «в таку хвилину», або коли дівчинка була народжена поза шлюбом від так само народженої поза шлюбом матері. У деяких місцинах існувало переконання, що відьмою могла стати також дівчинка, котру понад два роки мати годувала грудьми. Відьомська сила передавалася тільки по жіночій лінії.
І. Є. Репін. Солоха і дяк
Кажуть, що природжену відьму виказують очі: вона ніколи не дивиться у вічі співрозмовникові, погляд її спрямовано донизу, а надто, якщо вона перебуває в церкві. Якщо ж таки зазирнути природженій відьмі в очі, то в зіницях можна буде побачити перевернуте зображення того, хто туди наважився глянути. Позір вона має тяжкий і недобрий, очі ямкуваті й мають чорний колір. Звичайно, такий опис відьомських очей зовсім не слов’янський, оскільки слов’янки зазвичай мали очі зеленого або сірого кольору. Чорні та темно-карі очі, кажуть антропологи, з’явилися в слов’ян від татар і монголів, що набігали на наші землі. Крім того, такий відверто негативний опис лихих відьминих очей має християнське коріння та з’явився за часів, коли «відати» стало гріхом, «не від Бога». Дохристиянська ж культура жінку-відунку шанувала й вітала. В очах її сховано мудрість і здатність зазирати у приховані світи, минувшину, майбуття, бачити душі живих і померлих.
Однак найхарактернішою ознакою природженої відьми є хвіст, а точніше хвостик: казали, що він схожий на чортячий і видно його, тільки коли відьма спить, а як проснеться – то він ховається. Такий рудимент, вочевидь, підкреслював дике тваринне нутро і сильний зв’язок відьми з природою. Хвостик, за переказами, іноді увінчував собою смужку темного волосся, що тягнулася від потилиці відьми аж до низу хребта. Волохатість у деяких переказах пов’язували з терміном відьмування: що більший він був, то волохатішим ставав хребет.
Основною відмінністю «родимої» відьми, порівняно зі «вченою», люди називали те, що перша може іноді й виправити заподіяну шкоду, але друга того ніколи не зробить.
«Учена» відьма набирається своїх надприродних сил від іншої відьми, від чорта чи взагалі від нечистої сили. Відьму часто сприймали як таку, що контактує з нечистою силою, як подружку чорта, жінку із зіпсутою душею. Оскільки ж вона при всьому тому жила серед звичайних людей, що могли навіть і не здогадуватися про її таланти, таку її
