коли засновник бере на себе ризик. Ризик може виявлятися по-різному: людина звільняється з роботи, підписує договір про оренду офісу чи обіцяє постачити продукт до певної дати. Коли засновник накликає і бере на себе значний ризик, організація переходить на наступну стадію розвитку, що називається «Раннє дитинство».
Проблеми залицяння
Розділ 3
Раннє дитинство
Рис. 3.1. Організація на стадії Раннього дитинства
Орієнтація на продукт
Коли ризикований крок зроблено, природа організації різко змінюється. Необхідні кошти для оплати рахунків. Фокус зміщується з ідей та можливостей на продукування результату. Тож компанія має продавати, продавати й іще раз продавати. Тепер, коли ми хочемо контролювати ризики, нам більше не потрібні ідеї. Нам потрібні продажі. «Не вигадуйте мені більше ідей щодо нових продуктів. Я хочу чути, скільки одиниць із нашої поточної продуктової лінійки ви продали».
Хоча засновник говорить про продажі та має перейматися їх розвитком, насправді організація на стадії Раннього дитинства (Infancy) на продажі не орієнтована. Вона орієнтована на продукт. Вона інтенсивно панькається з продуктом, із технологією, із проблемами у виробництві та характеристиках продукту. Це нормально? Так! Організації потрібно ввести свій продукт в експлуатацію. Вона цього не зробила і не могла зробити на етапі Залицяння. Якщо компанія розробила продукт у гаражі, все одно потрібно провести його бета-тестування на ринку і в разі успіху переходити до масового виробництва. Саме цих заходів треба вжити й саме ці проблеми розв’язати, перш ніж почнуться масштабні продажі. Деякі компанії на цьому етапі уникають продажів, бо свідомі того, що не зможуть упоратися з ними.
Тож звідки надходять фінансові ресурси? Щоб профінансувати стартап, засновники продають акції. Вони по вуха залазять у борги й не сплять ночами.
Багатьом щойно створеним компаніям важко перемкнутися з ідей на результат. Ця стадія аналогічна періодові перед і одразу після весілля. Молодята скаржаться: «З нашого життя зникла романтика. До одруження ми зазвичай весь час розмовляли. Тепер, побравшись, ми ледь бачимо одне одного». На це можна відповісти: «Це правда, але перш ніж одружуватися, ми домовилися, що хочемо мати сім’ю й купити будинок. Усе це коштує грошей, які ми маємо заробити».
Компанії-немовлята опиняються в подібній скруті. Залицяння – це був час для розмов та мрій. Коли береш на себе ризик, часу для розмов не залишається – тільки час для дій.
Аналогічну ситуацію ми спостерігаємо й у суспільно-політичній площині. Коли революція досягає успіху, першими у в’язниці зрештою опиняються ідеалісти, які й започаткували цей рух. Чому? Бо новому суспільному порядкові більше не потрібні нові мрії; йому потрібно виконувати обіцянки, що живили народження руху.
На цій стадії життя організації важливо не те, що думається,
