вежею, звідки цих ледачих поліглотів закликав крилатий гонець Господа.
Проповідник, котрий стояв на сосновій тарі, був на голову вищим, ніж його паства, повчав свою непостійну та мінливу аудиторію, яку йому прислав північний вітер. Це був ринок рабів. За п’ятнадцять центів там купували людину, передавали її Морфею, і янгол записував цей вчинок у перелік добрих справ.
Проповідник був надзвичайно серйозний і неспокійний. Він пройшовся списком речей, які можна зробити для свого ближнього, і зобов’язався вкласти до ліжка всіх, хто звернеться за нічлігом у середу та неділю. Решта п’ять ночей залишилася для інших філантропів; і якби вони також належно виконували свій обов’язок, то це грішне місто могло б перетворитися на величезну ідилічну спальню, в якій усі могли б цілими щасливими годинами хропіти там, забувши про проблеми, орендну плату та бісів бізнес.
Восьма година лише минула, а ґаволови вже скупчилися маленькою темною масою в тіні пам’ятника генералу Ворту[33]*. Час від часу, сором’язливо, показово, безтурботно й дуже сумлінно, хтось робив крок уперед і подавав проповіднику дрібні банкноти або срібло.
Після цього його помічник у скандинавських барвах і з таким самим ентузіазмом прошкував до нічліжки з викупленим гуртом людей. Упродовж усього цього часу проповідник напучував натовп фразами, позбавленими прийомів красномовства, чудово нудних і сповнених одноманітністю істини. Перед тим, як образ цієї юрби згасне, спробуйте почути одну сентенцію цього проповідника – ту, що формувала всю його проповідь цього вечора. Вона гідна бути закарбованою на всіх білих сторінках у світі.
– Ніхто ще не спився від віскі за п’ять центів.
Поміркуйте про це, п’янички, адже йдеться про шлях від проростання житнього колоска аж до ділянки землі на цвинтарі.
Доволі чистий молодик у задніх рядах бездомних пробував наслідувати черепаху, втягуючи голову глибоко досередини в панцер коміра своєї одежі. Це був добре зшитий твідовий плащ, а на штанях досі залишалися ознаки того, що їх колись прасували. Заради справедливості я змушений попередити продавчиню зі сусідньої крамниці, котра це читає, очікуючи, коли вже прийде Реджинальд Монтресор без долара за душею, що їй далі краще не читати. Бо цей молодик був не хто інший, як Томас Мак-Квейд, колишній кучер, звільнений за пиятику місяцем раніше, котрий тепер опустився до брудних шеренг мисливців за ліжками на одну ніч.
Якщо ви живете в середмісті Нью-Йорка, то мали б знати про виїзд родини ван Смуйта бричкою у формі ванни, запряженою двома важковаговими кіньми. Навпроти одна одної лежали старі порхавки ван Смуйти, котрі затулялися чорними парасольками неймовірного розміру. До свого звільнення Томас Мак-Квейд поганяв гнідими ван Смуйта, а його самого поганяла Ені, покоївка ван Смуйта. Прикро, що одними з найсумніших речей, пов’язаних із романтикою, стають тісне взуття, порожня крамниця або зубний біль, які будь-якого шанувальника Амура перетворюють на тимчасового єретика. А фізичних неприємностей
Вільям Дженкінс Ворт (1794–1849) – генерал Сполучених Штатів, котрий брав участь у війні 1812 року, Другій війні зі семінолами та мексикансько-американській війні.
