точним, ми можемо говорити про неї лише як про запасну шину. Прогрес в окультному мистецтві просунувся у своїх пропорціях. Мадам, я повторюю: халдейський гороскоп це передбачив. Я можу не лише відповісти на запитання, яке ви задали, а й продемонструвати вам наочний доказ.
Тепер гостя похитнулася в своїй зневірі й у своїй позі.
– О, професоре! – вигукнула вона схвильовано. – Коли? Де? Його знайшли? Не тримайте мене в напрузі.
– Прошу вибачити мене на кілька хвилин, – укотре повторив професор Черубуско, – і, гадаю, що зможу продемонструвати вам ефективність справжнього мистецтва.
Томас смачно жував останні крихти хліба й м’ясива, коли чарівник раптом опинився біля нього.
– Чи готові ви повернутися до свого старого будинку, якщо вам гарантуватимуть поновлення на посаді? – запитав він зі своєю ввічливою королівською посмішкою.
– Хіба я схожий на ненормального? – відрубав Томас. – З мене годі життя на ногах. Але чи вони візьмуть мене назад? Старенька дуже вперта.
– Мій любий юначе, – запевнив він, – вона всюди вас шукала.
– Чудово! – зрадів Томас. – Я в ділі. Ця упряж спухлих верблюдів, яких вони називають кіньми, дуже псує руку першокласного кучера, такого як я, певна річ, але я візьмуся за цю роботу ще раз, доку, бо вони хороші люди.
Тепер відбулася зміна з ввічливим обличчя багдадського халіфа. Він пильно й підозріло поглянув на колишнього кучера.
– Чи можу я дізнатися ваше ім’я? – сухо поцікавився він.
– Ви мене шукали, – здивувався Томас, – і не знаєте, як мене звати? А ви кумедний нишпорка, вочевидь, із центрального бюро розслідувань. Я все що той самий Томас Мак-Квейд. Працював возієм пари слонів у ван Смуйта цілий рік, а вони звільнили мене місяць тому. Ну, доку, ви ж бачили, що я вчинив із вашим старим пугачем, я спився, і це я побачив шину, що випала з вашої машини, коли я стояв у тій юрбі безхатьків біля пам’ятника Ворту в очікуванні ліжка на дурняк. Тож яка нагорода очікує мене за найкращу відповідь на все це?
На свій великий подив Томас відчув, як його схопили за комір і потягнули, без жодного слова пояснення, до вхідних дверей. Вони були відчинені, і нахабу спустили зі сходів одним важким, розчарованим, принизливим копняком аравійського чобота.
Як тільки колишній кучер піднявся на ноги й очуняв, то припустив так хутко, як міг, на схід до Бродвею.
– Якийсь шаленець, – такою була його оцінка загадкового автомобіліста. – Просто захотів весело пожартувати, гадаю. Він міг би дати мені долар або й більше. А тепер маю поквапитися і повернутися до цієї зграї мисливців за ліжками, доки їх всіх не вклали спати нудними проповідями.
Коли Томас дістався мети своєї прогулянки, промчавши дві милі, то побачив, що ряди бездомних скоротилися до гурту з вісьмох чи десятьох осіб. Він зайняв належне місце новака на лівому фланзі. Перед ним стояв молодик, котрий розповідав про лікарні та згадував щось про
