Жахливо, але я тоді викидала свого сина на вулицю, до безхатченків, до інших наркоманів. Бо того дня він пішов шукати наркотики, поцупивши гроші Еллісон. І повернувся. Він стояв тут, у цьому дворику, просив, щоб ми його впустили або принаймні віддали йому пістолет, який він мав у себе в кімнаті. Батько тоді взявся за ломик, готовий битися.
Через свою залежність Джиммі крав у нас усіх дуже часто. Тож настала пора з’ясувати стосунки. Батько міцно тримав ломика в одній руці, постукував ним по другій і сказав синові: «Можеш почекати тут, коли схочеш. Але ти не зайдеш. Я викликав поліцію, і ми разом подивимося, де там у тебе пістолет і чи маєш дозвіл носити зброю».
Джиммі вже побував у в’язниці, на лікуванні та мав досвід безхатченка. Зараз він знову наближався до цієї межі. Я не знала, коли і як це має скінчитись. Я тоді думала лише про одне: Джиммі лежить мертвий від передозування десь на вулиці, а ми його вигнали з домівки. Любов жорстока, це жахливо для всіх у родині, але тут ризик був іще більшим: він помер би, якби ми цього тоді не зробили. До того як з’явилася поліція, Джиммі та його подружка, теж наркоманка, пішли від нас. Серце моє краялося, його частина пішла разом із моїм сином.
Потім я почула сирени. Машини поліції мчали до парковки біля нашого будинку, блокуючи інші автівки, що намагалися виїхати; поліція заблокувала всю вулицю. Поліціянти в бронежилетах, націливши пістолети на наш дворик, бігли до нас із криками: «Де зброя?» Вони хутко зайшли до приміщення, обшукали кімнату Джиммі, знайшли порожні пакети від заборонених наркотиків, купу шприців. Батько провів їх до нашої машини, де він заховав пістолет на випадок бійки. Поліція конфіскувала зброю, бо ні Джиммі, ані його дівчина не мали на неї дозволу. Це було порушенням їхнього випробного терміну.
Зараз я можу спокійно пригадувати це все, бо Джиммі вже чистий перед законом, спокійно спить у квартирі Еллісон, заборонені речовини виведено з його крові. Життя безхатченка довело його до дна. Джиммі круто переінакшив своє життя. Зараз він має постійну роботу – вже чотири роки. Він тренується з тайквондо та відвідує коледж, навчаючись на консультанта з питань залежностей.
Минулого тижня я бачила, як він у білому кімоно показував вправи перед цілим класом. Учитель Кім сказав: «Молодець, Джиммі, справді добре!» Я сиділа з іншими батьками в зоні для глядачів, очі мені застеляли сльози. Чи гадали мої сусіди про те, що в мене зараз на думці? Якби вони запитали, я відповіла б із широкою усмішкою та щирою гордістю: «Це мій син!»
10. Пишу своє зцілення
Кохання – велике диво зцілення. Любов до себе творить у житті дива.
Протягом багатьох років я страждала на психічний розлад – дисморфічний розлад тіла, скорочено ДРТ. Увесь цей тяжкий час я постійно відмовлялася сприймати своє тіло й зовнішність, гадаючи, що я надто потворна, щоб жити. Я потерпала від низької самооцінки, депресії та суїцидальних думок.
Майже
