style="font-size:15px;"> – Скажи мені!
– Так.
Я більше нічого не додала. Обняла його, притиснула до себе щосили. Мені хотілося, щоб мене пестили й цілували – скрізь, усі частинки мого тіла, щоб мене притискали, кусали, хотіла задихнутися від пристрасті. Він на мить відсторонився, просунув руку під бюстгальтер, не припиняючи поцілунків. Та мені цього було не досить, у той вечір цього було замало. Усі пестощі, до яких ми вдавалися раніше, які він обережно в мене просив, а я так само обережно йому дозволяла, тепер мені здавалися недостатніми, незручними, занадто швидкими. Але я не знала, як сказати йому, що мені хочеться більшого, не могла підібрати слів. Під час таємних зустрічей у нас виробився певний мовчазний порядок-ритуал, що повторювався крок за кроком. Він гладив мені груди, задирав спідницю, пестив між ніг, а сам тим часом притискав до мене напружений, тремтячий орган з ніжної шкіри, м’язів, судин та крові, що вібрував у нього в штанях. Але того разу я не поспішала витягувати його, бо знала: як тільки я це зроблю, Антоніо відразу забуде про мене, припинить пестити. Йому буде байдуже до моїх грудей, стегон, сідниць, лобка, уся його увага буде прикута до моєї руки. Більше того, він обхопить її своєю, щоб задати бажаний ритм. Потім дістане з кишені хустинку і триматиме напоготові, аж поки з губ у нього не зірветься здушений стогін, а з пеніса не потече небезпечна рідина. Тоді він відступить – очманілий, можливо, засоромлений, – і ми повернемося додому. Звичний сценарій, який цього разу мені несвідомо кортіло змінити. Мене не хвилював ризик завагітніти незаміжньою, не лякав гріх, невидимі небесні свідки, що літають над нами у небі, ані Святий Дух з усіма його втіленнями, і Антоніо це відчував, його це бентежило. Тим часом він все пристрасніше цілував мене і повсякчас намагався опустити мою руку, яку я висмикувала. Урешті я з довгими, чуттєвими стогонами кілька разів сильніше притислася лобком до його пальців, що пестили мене. Тоді він прибрав руку, намагаючись розстебнути собі штани.
– Зачекай, – промовила я.
Я потягнула його до руїн консервної фабрики. Там було темно, нас не так видно, але повно мишей: я почула приглушений писк та шурхіт. Серце в мене застукало швидше, я боялася цього місця, самої себе, свого пристрасного бажання, що охопило з такою силою, аж змусило стерти у пам’яті те почуття відчуженості, яке виникло кілька годин тому. Я хотіла повернутися до свого району, стати такою, якою була раніше. Хотіла покинути навчання, викинути списані зошити. Виконувати вправи – заради чого? Те, ким я могла стати, вийшовши з тіні Ліли, не мало ніякого значення. Ким я була порівняно з нею – у весільній сукні, у кабріолеті, у синьому капелюшку та блакитному костюмі? Ким я була зараз, з Антоніо, ховаючись від людських очей серед поіржавілого металобрухту, мишачого шурхотіння, із задраною на стегнах спідницею, опущеними трусами, пристрасна, збуджена, збентежена, тоді як вона віддавалася гола, з холодною відстороненістю, на льняних простирадлах, у готелі з видом на море, дозволяла, щоб Стефано ґвалтував
