я хочу, щоб ми пам’ятали його завжди… завжди, – сказав Вільям, і його голос затремтів.
– Вільяме, я вперше розмовлятиму з тобою, як із дорослим. Ми назавжди збережемо пам’ять про нього у своїх серцях, а ти виконуватимеш своє призначення, дотримуючись того, чого б твій батько очікував від тебе. Тепер ти – глава сім’ї та спадкоємець його маєтку. Тому маєш старанно й наполегливо готуватися узяти на себе велику відповідальність – ту, яка лежала на твоєму батькові.
Вільям нічого не сказав, але відразу ж узявся діяти, як порадила його бабуся. Він навчився жити зі своїм горем, не скаржився і відтепер став сумлінно навчатися у школі, буваючи задоволеним лише тоді, коли вдавалося вразити бабусю Каїн. Він не зміг досягти успіхів у всіх предметах, але в математиці став першим у класі, набагато випереджаючи однокласників. Усе, що вдалося його батькові, він вирішив зробити іще краще. Підліток зростав, залишаючись близьким зі своєю матір’ю, і з підозрою ставився до будь-кого, хто не був його сім’єю, тому однокласники вважали його відлюдьком, самітником і – несправедливо – снобом.
На восьмий день народження Вільяма бабусі вирішили, що настав час хлопчику дізнатися справжню вартість грошей. Маючи це на увазі, вони виділяли йому один долар на тиждень кишенькових грошей і наполягали, щоб він звітував за кожен цент, який витратив. Бабуся Каїн подарувала онукові бухгалтерську книгу в зеленій шкіряній палітурці вартістю 95 центів, які вона відрахувала від матеріальної допомоги за перший тиждень. З того часу бабусі ділили цей долар уранці кожної суботи. Вільям міг укласти в щось п’ятдесят центів, витратити двадцять центів на себе, десять центів віддати на доброчинність і двадцять центів відкласти в резерв. Наприкінці кожного кварталу вони перевіряли бухгалтерську книгу та його письмові звіти про будь-які незвичайні операції.
Після того як минули перші три місяці, Вільям уже добре тямив у фінансах. Він пожертвував долар тридцять нещодавно заснованому Товариству бойскаутів Америки, а п’ять п’ятдесят п’ять попросив бабусю Каїн внести на ощадний рахунок у банку свого хрещеного батька Дж. П. Морґана. Він витратив два шістдесят на велосипед і тримав долар шістдесят у резерві. Бухгалтерська книга стала джерелом великого задоволення бабусь, навіть якщо вони й не були впевнені в купівлі велосипеда: не було жодних сумнівів, що Вільям був справжнім сином Річарда Каїна.
У школі Вільям мав лише кількох друзів, частково тому, що соромився сходитися з кимось іншим, ніж Кеботи, Ловелли або діти з родин, заможніших, ніж його власна. Це дещо обмежувало вибір, тому підліток став доволі замкненою дитиною, що дуже турбувало його матір. Вона не схвалювала ідеї бухгалтерської книги або інвестиційної програми і воліла б, аби Вільям жив нормальним життям: мав би багато друзів серед однолітків, а не кількох літніх радників; бруднився, отримував синці, не завжди залишаючись таким акуратним і бездоганним; збирав би жаб і черепах, а не акції та фінансові звіти – коротше кажучи,
