до неї. За два тижні етикетки міняли господарів за кілька центів, хоча ціна рідкісних екземплярів сягала й п’ятдесяти. Іще тиждень Вільям вичав ситуацію, і хоча він не надто прагнув стати колекціонером, усе ж вирішив, що настав слушний момент стати дилером.
Наступної суботи він навідався до компанії «Левітт і Пірс», одного з найбільших постачальників тютюнових виробів у Бостоні, а по обіді з’ясував імена й адреси всіх основних виробників сірників в усьому світі, звертаючи особливу увагу на ті країни, які не воювали. Він уклав п’ять доларів у поштовий папір, конверти й марки і написав листа голові чи президенту кожної компанії зі свого списку. Його послання було простим і лаконічним, незважаючи на те, що довелося по кілька разів переписувати текст:
«Пане голово!
Я – пристрасний колекціонер сірникових етикеток, але не можу дозволити собі купити їх усі. Мої кишенькові гроші складають лише один долар на тиждень, але я додаю марку та три центи, щоб довести, що серйозно ставлюся до свого хобі. Мені незручно турбувати вас особисто, але назва вашого підприємства була єдиною, яку я міг знайти, щоб звернутися з таким проханням.
З повагою, Вільям Каїн (9 років)
P. S. Ваші етикетки – мої улюблені».
Упродовж двох тижнів Вільям отримав відповіді на п’ятдесят п’ять відсотків своїх листів, в яких містилися сімдесят вісім різних етикеток. Майже всі його кореспонденти також повернули трицентові марки, як він і передбачав.
Вільям одразу ж організував у школі ринок етикеток, завжди перевіряючи ціну, за яку міг продати свій крам іще до того, як сам його придбав. Він зауважив, що деяким хлопцям байдужа рідкісність етикетки для сірникової коробки, вони звертають увагу лише на зовнішній вигляд, тому запропонував їм кілька екземплярів на обмін задля отримання рідкісних трофеїв для більш вимогливих колекціонерів. Після двох тижнів торгівлі він відчув, що ринок досяг свого піку, і коли не бути обачливим, то з наближенням різдвяних свят можна отримати надлишок товару. Створивши потужну рекламну кампанію у вигляді друкованої листівки, яка коштувала йому півцента за аркуш і потрапила на стіл кожного колекціонера, де Вільям оголошував, що планує провести аукціон для своїх сірникових етикеток для реалізації усіх двохсот одинадцяти. Аукціон провели у шкільній вбиральні під час обідньої перерви, він мав набагато кращу відвідуваність, ніж більшість заходів у школі.
Після того як молоток ударив востаннє, Вільям отримав п’ятдесят шість доларів і тридцять два центи, чистий прибуток становив п’ятдесят один долар і тридцять два центи порівняно з початковою інвестицією. Хлопчина поклав двадцять п’ять доларів на депозит у банку під два з половиною відсотки річних, купив собі фотоапарат за десять доларів, п’ять доларів пожертвував Молодіжній асоціації молодих християн, яка розширила свою діяльність щодо допомоги імміґрантам, котрі потрапили до Америки з розшарпаної війною Європи.
