Еугеніові схотілось колись – хоч на якийсь короткий час! – зажити цього почуття… Та ж – марне бажання! Помислив – якби до цього могло дійти? Де Еспанія, а де цей «срібно-опаловий край!». Чого і як міг би Еугеніо сюди знов повернути, коли забере тепер Естрельїту й поїде додому, де має пройти їхнє життя?
Двері бібліотеки відчинились. Вихователька-француженка ще раз нагадала своїй вихованці:
– Faites votre révérance á Monsieur votre oncle, Noële169!
Дитина без усміху, але й без страху, дивилась поважними очима на вуйка. Незвиклий до дітей Еугеніо спробував нав’язати розмову фразою, якою звичайно дорослі починають знайомість з дітьми.
– Як же тебе звати, маленька? – запитався французькою мовою, хоча добре знав, як звалася дитина.
Ноель, як назвала француженка дівчину, не забуваючи на необхідний «реверанс», поважно назвала себе:
– Chica170!
Вихователька погіршено підняла брови:
– Впертість цієї дитини переходить всі межі! Марна річ висвітлювати їй, що діти не сміють вигадувати своїх слів, а повинні лише слухняно повторювати ті, котрим навчають їх дорослі! – Але Еугеніо не слухав її промови, враз зворушений і зближений до дитини тим, що вона назвала себе еспанським словом. І перейшов на цю мову:
– Так ти говориш по-еспанському? Знаєш, що ти «чіка»? Хто ж навчив тебе? Твоя еспанська пістунка? Де ж вона? Чому не прийшла з тобою?
Але виявилось, що Ноель еспанської мови не знає й ніколи свідомо не чула її, бо пістунка Санча вмерла за півроку по свойому приїзді на Волинь. Не звикла до тутешнього підсоння, захворіла на маларію й вже не видужала – вмерла.
Слово «чіка» було власна творчість дитини, було то перше слово, яке вона вимовила, й цим словом назвала себе, рішучо не згоджуючись що вона – Ноель, як називала її вихователька-француженка.
– То – для інших! – запевняла дівчинка. – А по-справжньому, для себе, я – чіка!
Еугеніо притис до себе дитину.
– Хто, як не голос крови, міг підказати тобі слово, яким би назвала тебе мати? Таки треба, неодмінно треба взяти тебе додому! Бо тут ти чужа!
Бліде золото вечірнього сонця всміхнулося з-поза хмар. Міцніш запахло весняною свіжостю молодої зелені. Горобці завзято відновили свій гармідер, немовби наганяли прогаяний час. Чех перестав грати…
Ще того ж таки року, коли винні грона почали наливатись золотом нового вина, вуйко й небіжка вступили на новий життєвий шлях. Еугеніо на теологічні студії в Римі, «чіку» відвезено до кляштору в Піренеях, де черниці згодились приняти сирітку, занадто ще малу, щоб могла вступити до школи як вихованка.
– І може, потім стане черницею-сестрою? – всміхнулась мати-суперіора171, довідавшись, що опікун дитини приправляється до священичої кар’єри. Але Еугеніо захитав головою. Навіщо забігати наперед? Дитині ще немає повних п’яти років! Як же можна рішати за неї? Він, єдиний опікун дівчатка, ніколи
Вклоніться вашому пану вуйкові, Ноель (Н. К.).
Chica, висловлюється: «чіка», значить – «маленька». Цим словом в Еспанії називають не тільки дітей, але і дорослих дівчат. Є це пестливий вираз (Н. К.).
