не укладає компромісів, не набуває й не позбувається якоїсь частини свого єства спритністю, пожадливістю або втомою; таку людину я можу перемолоти у млині, та не отримаю потаємної олії – тієї, яку має в своєму серці навіть тверда кісточка оливки; таку людину, вважаю я, не впокорить ані юрба, ані тиран, її серце тверде, мов діамант, але в цій людині я завжди відкриваю й інше обличчя, другий аспект. Вона підпорядкована, дисциплінована, сповнена поваги, натхнена вірою й самовіддана, це мудрий нащадок духовної раси, осереддя її чеснот…
А люди, яких я називаю вільними і які керуються тільки своєю волею, неминуче самотні, вони не керовані, в їхніх вітрилах немає вітру, а їхній опір – завжди лише непослідовні примхи.
Отож настала ніч заручин і засудженого на смерть. Завдяки цьому я відчував існування. Підтримуйте себе у формі, будьте сталими, як форштевень корабля, а те, що берете ззовні, перетворюйте в собі, наче кедр. Я рамка, арматура і творчий акт, що народжують вас, тепер треба рости та утверджуватись, наче гігантське дерево, що розпростує своє гілля, а не гілля інших дерев, формує свою глицю чи листя, а не інших дерев…
Це все я скажу потолочі, що живе завдяки жестам інших людей і, наче хамелеон, забарвлюється від них, любить, якщо їй дають подарунки, тішиться схваленням і судить про себе в дзеркалі більшості: адже ми бачимо, що вона не така, як цитадель, замкнена зі своїми скарбами, тож від покоління до покоління потолоч не передає слова минувшини, а просто дає рости своїм дітям, не вимішуючи, не готуючи їх. Вони ростуть у світі, наче гриби.
XXXI
Я бачив тих, хто страждав від спраги, від прагнення води, ще невблаганнішого за хворобу, бо тіло знає свої ліки й вимагає їх, як вимагало б жінки, й бачить у мріях, як п’ють інші люди. Адже бачать жінку, яка всміхається іншим. Ніщо не має сенсу, якщо я не додам до нього свого тіла і духу. Немає ніяких дій, якщо я не беру в них участі. Якщо мої астрологи під час своїх нічних спостережень вивчають Чумацький Шлях, вони бачать там велику книжку, сторінки якої незрівнянно шарудять, коли гортати їх, і обожнюють Бога, що наповнив світ матеріалом, таким любим для серця.
Кажу вам: ви маєте право уникнути зусиль тільки в ім’я інших зусиль, бо ви повинні рости.
XXXII
Цього року помер той, хто правив на схід від моєї імперії. Той, із ким я запекло воював, і тільки після численних війн я зрозумів, що я спирався на нього, мов на мур. Я й досі пам’ятаю наші зустрічі. В пустелі ставили червоний намет, де не було нікого, і ми йшли до того намету, а наші війська стояли нарізно, бо погано, коли люди змішуються. Юрба живе лише своїм черевом. А всяка позолота злущується. Отже, вояки сторожко поглядали на нас, спираючись на запоруку своєї зброї, й не піддавалися легкому розчуленню. Адже мій батько мав слушність: «Ти повинен зустрічати людину, – казав він, – не на поверхні, а на сьомому поверсі її душі, її серця та духу. Бо інакше, якщо ви почнете придивлятися до найзвичайніших рухів, ви тільки даремно
