спеціями, сушеними грибами, травами та іншою всячиною, ще сильніше зменшували простір.
Не знайшовши для себе нічого цікавого і навіть трохи образившись на бабусю за те, що вона створила таку таємницю з нічого, Оля вже збиралася йти геть, як раптом її погляд упав на стару скриню, що стояла в кутку кімнати. Велика, дубова, тяжка на вигляд, і з кованим залізом, але гарно розмальована – ця річ наче виринула з дитячих спогадів дівчини. Вона провела рукою по запиленій кришці. Згадала, як бабуся цінувала і берегла скриню. Як вечорами вона розповідала про свої минулі роки, які маленькій Олі вчувалися осіннім курликанням журавлів, тихенькими дощовими краплями на шибці старого вікна та іноді вибухами та розривами снарядів у давньому лісі.
Бабця Ярина розказувала, що ту скриню змайстрував їй батько, відомий на все село тесля. Для бабусі то був не просто ящик – то був символ домашнього затишку та добробуту!
Олі неймовірно захотілося попорпатися в тій скрині. Так, наче стара червона бабцева хустина чи вишиті рушники могли пов’язати минулі дні з теперішніми. Здавалося, ті речі самим своїм існуванням доведуть, що минуле – то не вигадка мозку, а чиясь реальність, що залишилася в пам’яті.
Замислившись над своїми філософськими теоріями, дівчина ледь не проґавила, що полум’я свічки майже перескочило на одну із вишитих бабусиних сорочок. Оля злякалася і відсмикнула руку, але не розрахувала відстань і боляче ударилася ліктем об якусь нерівність у бічній стінці скрині.
Подумки перебираючи лайливі слова, дівчина провела по внутрішній стінці. На свій подив, вона знайшла ще одну шухлядку, вбудовану в скриню.
«Дивно, бабуся стільки разів розказувала про скриню і показувала її, а про те, що тут є прискринок, ніколи не згадувала», – здивувалась Оля.
Дівчина завжди цікавилася історією та етнологією, тому вона знала, що прискринок – це невелика таємна шухляда всередині скрині, в якій зазвичай зберігали гроші, прикраси та інші цінні речі.
Звичайно, дівчина вирішила туди зазирнути. Ні, вона не хотіла відібрати скарби покійної бабусі, та й взагалі сумнівалася, що там буде щось важливе, але її допитливість не давала спокою: якщо вже прискринок, вважай, сам знайшовся, то гріх цим не скористатися.
Прискринок безцеремонно відхилив усі спроби відчинити його, і Оля вже навіть не здивувалася, просто дістала з кишені піжамних штанів ключика, якого знайшла в годиннику, а коли замочок клацнув, дівчину охопило задоволення переможця.
Шухляда відкривалася з великими потугами, так ніби їй щось заважало. Лишивши свічку на одному зі стелажів, дівчина вже двома руками потягла кришку прискринку до себе і врешті-решт здобула перемогу.
У шухлядці лежала книжка невеликого розміру в пошарпаній і пожовклій від часу м’якій обкладинці. Дівчина розгорнула книжечку з самого початку. Свічка догорала, тому видно було дуже погано. Оля краще придивилася до потертих сторінок і зрозуміла, що вона в її руках зовсім не книга, а старий щоденник. Ще раз приглянувшись до нерівного та розмашистого почерку, вона переконалася, що щоденник
