собі кавалера. Скажу, що мої не годяться. Подумаєш, втратив такий скарб!
Вона мала на увазі Лену, я не перечив, Михайло тратився, не знав, в чому справа.
– І чого ти казишся? – питав він Марту.
– А того, що ви такі… такі… – вона не знаходила відповідних слів.
– І чого тобі так залежить на тому балі? – питав він далі.
– Для тебе. Тож твій бал! Ти ж там членом правління. А я твоя жінка! – сердито вибухла Марта.
– Ну, гаразд. Гаразд. Заспокійся. Поїдемо. Кожний рік їздили… – казав добродушно Михайло.
Лишень я мовчав і мовчав уперто. Марта позирала вогнем, але мовчала також. А одного разу, до моєї поштової скриньки, разом зі всілякими рахунками на газ, телефон і таке інше, потрапив один конверт, у якому, на диво, я знайшов запрошення на цей баль (новозбудований, елеґантний готель Парк Плаза[54] замість Роял Йорку[55]) і до того вступний квиток вартости п’яти доларів. І ні слова, хто і чому мені це посилає. Здивування велике. Підозріння падало на Марту, вона на таке здібна, але конкретних даних ніяких, і приходилось мовчати.
Марта все-таки гарячково готувалася, замовила сукню, не зважаючи на протести Михайла, безконечно сиділа на телефоні, замовляла фризієра, накупила всіляких парфумів… А одного вечора, незадовго перед балем, Михайло від’їхав на засідання організаційної комісії, а я збирався простягнутися на канапі з томиком Дюрелля[56], коли до моїх дверей застукано і на моє «прошу» увійшла Марта у своєму пишному домашньому халаті і прекрасних чорних, зі золотою китичкою, виступцях, які їй так чарівно личили.
– Чи можу я до вас? – запитала тоном, у якому вичувалось певне рішення.
– Розуміється! – зірвався я на ноги і розлився чемністю.
– Прошу ласкаво сідати! – і вказав на канапу.
Вона делікатно, виструнчено присіла, старанно прикрила коліна полами халату, посміхнулася і рішуче запитала:
– Павле! Чому ви не хочете їхати з нами на бал? Ви нами не вдоволені? Михайло дивується. Може нам треба вибратись?
– О! Ні! Я вами зовсім вдоволений, – запевнив я її патетично.
– То в чому справа? Чим пояснити ваше вперте небажання дотримати нам товариство?
– Не тільки вам. Взагалі. Я вирішив цього року…
– Чому якраз цього року? Що це за такий фатальний рік? – перебила вона мене.
– Просто не можу. Без пояснень.
– Дуже дивно. Ну, а коли б я вас гарно попросила? Щоб зробили це для мене? От хочу з вами танцювати. Ви ж знаєте, що Михайло не танцює.
– Чи вам бракувало коли партнерів?
– Але я хочу з вами.
– Дуже дякую, але не розумію чому.
– Знаєте, що я… вперта.
– Гідна уваги чеснота. Але не так давно ви окреслили мене, як зразок егоїста. Чи цього не досить?
– Ви
Парк Плаза (
Роял Йорк (
Дюрелль Лоуренс (
