до класу, щоб не ліз поза чергою в їдальні, щоб не бешкетував. Якщо якийсь safety patrol указував на тебе, хай би це звинувачення було вигаданим і несправедливим, ти одержував п’ятірку[10] з поведінки. Дві п’ятірки означали триденне відсторонення від занять, три – двотижневе, а чотири – остаточне відрахування зі школи. Ці safety patrols мали цілий арсенал погроз і шантажу. Ідіотська фашистська влада в руках дев’яти- чи десятирічних дітлахів.
Фуенсанта була safety patrol. Взірцева учениця. Найстарша в класі: десять років і п’ять місяців. Я – наймолодший: дев’ять років і два місяці. Їй довелось лишитися на другий рік, бо їй не зарахували один рік початкової школи в Буенос-Айресі, де її батько працював чиновником у посольстві. Вона відрізнялася від решти нас. Знала більше за всіх і, крім англійської, розмовляла ще й французькою.
Із часом жуйковий церемоніал став витонченішим. Ми вже передавали жуйки не лише з руки в руку, а з рота в рот. Протягом кількох секунд я насолоджувався її гарячими губами, її язиком, коли вона перекладала жуйку на мій.
На перервах ми бачилися у найменш відвідуваному закутку патіо. У нас було кілька хвилин, бо вона мала повертатися до своїх шпигунських і наглядових завдань. Розмовляли ми мало й ніколи про себе. Я боявся, що, коли б розповів їй про свій світ дахів і про батьків, що продали автомобіль, аби заплатити за навчання, вона б віддалилася від мене. Вона ж, я дізнався про це згодом, соромилася свого родинного життя: батька – брутального п’яницю, продажного й деспотичного політика; матір – гарну й пришелепувату, яку батько лупцював і яка страждала на явну емоційну тупість. Обережні щодо особистого, ми обмежувалися розмовами про школу, плітками про однокласників, симпатією або антипатією до вчителів, скаргами на перевантаження завданнями.
Одного дня я побачив, як Карлос грає в «павучків» на коліні якоїсь дівчинки, вдягненої в спідницю. Гра полягала в тім, щоб покласти стиснуті пальці на коліно, повільно розкрити їх, ніби лапи павука, і таким чином попестити ногу. Коли Карлос це зробив, дівчина почервоніла й покрилася гусячою шкірою. Я подумав, що непогано було б пограти в павучків із Фуенсантою.
На одній recess, у нашому віддаленому закутку, я запропонував її пограти в «little spiders»[11].
– Що це таке?
– Дай мені своє колінко.
Вона підсунула ліву ногу. Я стис пальці на правій руці, поклав їй на коліно й почав їх розчепірювати. Як наслідок, вона здригнулася й покрилася гусячою шкірою, як і дівчина Карлоса. Я підняв очі й зрозумів, що Фуенсанта розсунула ноги. У глибині я побачив білизну трусиків. Вона помітила, що я розглядаю її, але не зімкнула ноги.
– Продовжуємо? – запитав я.
Вона подумала хвильку й погодилась. Я поклав пальці на внутрішню сторону її правого стегна й повільно погладив його. Вона вигнулася, і знову її шкіра вкрилася сиротами.
– Тобі сподобалось?
Фуенсанта глибоко зітхнула. Довкруж її шиї почали виступати маленькі червоні плями. Ми подивилися
У Мексиці діє десятибальна система шкільних оцінок.
Павучки (
