Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Королівський убивця. Assassin - Робин Хобб страница 33
– Але ж я мушу порозмовляти з нею наодинці. Лише раз, недовго, а тоді обіцяю, що дотримуватимуся ваших засад. Пейшенс, вона думає, що я навмисне її ошукав. Думає, що вчорашньої ночі я був п’яним. Я мушу пояснити…
Та Пейшенс хитала головою ще до того, як я вимовив перше слово, і продовжувала це робити, доки я не закрив рота.
– Уже починалися плітки, бо вона прийшла сюди, шукаючи тебе. Так чи інакше, люди перешіптувалися. Але я припинила ці шепоти, запевнивши всіх, що Моллі прийшла до мене, бо потрапила в скруту, а її мати була колись камеристкою леді Гізер за часів двору королеви Констанс. Це правда, і тому вона мала право до мене звернутися, бо хіба ж леді Гізер не була моїм другом, коли я вперше приїхала до Оленячого замку?
– Ви знали матір Моллі? – зацікавлено спитав я.
– Насправді ні. Вона покинула двір і вийшла за свічкаря ще до того, як я приїхала в Оленячий замок. Та я знала леді Гізер, і вона була до мене доброю, – відвела вона моє питання.
– Але я міг би прийти до ваших кімнат порозмовляти з нею, приватно, і…
– Я не хочу скандалу! – твердо заявила вона. – Не ризикуватиму викликати скандал. Фітце, ти маєш ворогів при дворі. Я не дозволю, щоб Моллі стала їхньою жертвою, щоб вони її скривдили, намагаючись уразити тебе. От. Я нарешті достатньо ясно висловилася?
Вона висловилася ясно також стосовно речей, про які, як я досі вірив, нічого не знала. Багато їй було відомо про моїх ворогів? Чи вважала, що це лише інтриги? Але при дворі достатньо й цього. Я подумав про Регала, про його лукаві дотепи, про те, як під час учти він міг обернутися й тихо розмовляти зі своїми підлабузниками, а вони всі пересміювалися й пошепки додавали коментарі до принцових глузувань. Я мав би його вбити.
– З виразу твого обличчя бачу, що ти зрозумів. – Пейшенс підвелася, поставивши свою чашку чаю на стіл. – Лейсі, я вважаю, що тепер ми повинні залишити Фітца Чівелрі, щоб він відпочив.
– Будь ласка, скажіть їй принаймні, щоб вона на мене не сердилася, – благав я. – Скажіть їй, що вчора ввечері я не був п’яним. Скажіть, що я ніколи не хотів її обманути чи завдати їй якоїсь кривди.
– Я не передаватиму таких звісток! Лейсі, ти теж! Думаєш, я не бачила, як ти йому підморгнула? Вимагаю, щоб ви обоє поводилися пристойно. Ти не знаєш Моллі. Майстрині свічкарки. Вона не знає тебе. Так мусить бути. Лейсі, ходімо. Фітце Чівелрі, я сподіваюся, що цієї ночі ти трохи відпочинеш.
Вони залишили мене. Хоча я намагався піймати погляд Лейсі, запевнивши наш союз, вона уникала моїх очей. Двері за ними зачинилися, а я сперся на подушки. Намагався