сказу.
(Пропущено дві сторінки.)
Твоя найпокірніша слуга
Енн Ширлі
P. S. Так завершувала свої любовні листи бабуся тітки Чатті».
15 жовтня
«Сьогодні ми дізналися, що в будинку на протилежному кінці міста минулої ночі побували непрохані гості. Злодії проникли всередину, забравши гроші й трохи столового срібла. Тож Ребекка Дью подалася до пана Гамільтона домовитися, чи може він віддати нам свого пса на деякий час. Вона прив’яже його на задній веранді, а мені, уяви, радить сховати свою заручальну каблучку під замок.
До речі, я з’ясувала, чому вона лила сльози. Схоже, сталася маленька побутова катастрофа. Порошинка ‘‘вкотре нашкодив’’, а тітці Кейт Ребекка Дью заявила, що тепер Той Котисько має отримати те, на що заслужив. Він доводить її до сказу. Він поводиться так утретє за рік, а вона добре знає, що це – їй на зло. А тітка Кейт відповіла, що коли Ребекка Дью випускатиме кота надвір завжди, як він нявчатиме, нема чого боятися, що він нашкодить.
– Ну, це – вже остання крапля, – сказала Ребекка Дью.
Як наслідок, полилися сльози!
Протистояння з Принглами щотижня потроху загострюється. Учора в одній моїй книзі хтось написав дещо дуже нахабне, а Гомер Прингл ходив перевертом поміж партами, поки виходив зі школи. До того ж я нещодавно одержала анонімний лист, повний в’їдливих натяків. Чомусь я не злюся на Джен ані за той напис, ані за той лист. Хоч вона ще та шибайголова, а все ж певних речей вона собі не дозволить. Ребекка Дью розлючена, а мені й уявити страшно, що б вона вчинила з Принглами, якби ті потрапили їй до рук. Хай сховається Нерон зі своїми забаганками! Насправді я не засуджую її за таке, бо деколи й сама відчуваю, що з радістю подала б будь-якому Принглу й усім їм разом кантареллу.
Гадаю, я небагато писала тобі про інших вчителів. Їх там двоє… заступники директора Кетрін Брук й Джорждж Мак-Кей. Мак-Кей нічим не вирізняється. Він – сором’язливий хлопчина років двадцяти, з ледь чутним розкішним шотландським акцентом, що навіює згадку про гірські пасовища й туманні острови… його дідусь родом з острова Скай[4], а сам він чудово справляється з молодшими учнями. Він мені досить подобається. Але, боюся, полюбити Кетрін Брук буде явно непросто.
Кетрін – дівчина років приблизно двадцяти восьми, хоч їй можна дати всі тридцять п’ять. Мені розповіли, що вона плекала надії на підвищення до директорки й, підозрюю, її обурює, що мені дісталася ця посада, ще й коли я набагато молодша за неї. З неї добра вчителька… трохи моралістка… та її не особливо хтось любить. А вона цим анітрохи не переймається! Схоже, у неї немає ні друзів, ні родичів, ні сусідів у кімнаті в понурому на вигляд будинку на брудній маленькій Темпл-стріт. Вона абияк вдягається, ніколи не з’являється в товаристві й уважається ‘‘сірою мишкою’’. Вона страшенно гостра на язик, а учні як вогню бояться її в’їдливих зауважень. Розказують,
Скай – один з островів з архіпелагу Внутрішніх Гербридів, другий за величиною острів Шотландії (
