проти мене затіяно таємну інтригу.
По-перше, ніхто з Принглів чи напів Принглів не виконує домашнє завдання. А батькам скаржитися марно. Вони улесливі, ввічливі, ухильні. Я знаю, що подобаюся всім учням, не пов’язаним з кланом Принглів, однак непослух заразив цілий клас і зараз підриває дисципліну. Одного разу я застала свій стіл догори дриґом. Звісно, ніхто нічого не бачив. І ніхто не зізнався чи не хотів зізнатися, хто з учнів на наступний день підклав коробку, звідки вистрибнув павук, коли я її відкрила. Проте всі Прингли школи заходилися з реготу, побачивши мій вираз обличчя. Думаю, я дійсно виглядала дико перестрашеною.
Джен Прингл щоразу спізнюється на пів уроку, завжди з якоюсь бездоганною відмовкою, яку вона ввічливо промовляє нахабно скривленими вустами. На уроці вона передає записки просто в мене під носом. Сьогодні в кишені свого пальта я знайшла почищену цибулину. Я б мала зачинити те дівчисько в комірчині й тримати на хлібі й воді доти, доки воно не навчиться поводитися.
Найновіша халепа – власна карикатура, яку я одного ранку застала на дошці… виконана білою крейдою, із багряним волоссям. Кожен включно з Джен заперечував свою причетність, та я знаю: Джен – єдина в класі, хто вміє малювати. Художниця постаралася. Ніс… а ти ж знаєш, він завжди був моєю найбільшою окрасою й гордістю… вийшов згорбленим, а рот – як у в’їдливої старої дівки, що тридцять років провчила цілу школу Принглів. І все ж то була я. Тієї ночі я прокинулася о третій, мордуючись згадкою про нього. Правда, дивно, що думка, що гризе людину вночі, зрідка виявляється чимось поганим? Всього-на-всього образливим.
Про мене всяке кажуть. Звинувачують у тому, що я занизила оцінку Гетті Прингл лише тому, що вона з Принглів. Що я ‘‘сміюся з дітей, коли вони помиляються’’. (Я дійсно реготала, коли Фред Прингл сказав, що центуріони так називалися через те, що жили сто років. Ну не могла я стриматися.)
За словами Джеймса Прингла ‘‘у школі відсутня дисципліна… навіть натяк на неї’’. А ще зараз гуляє чутка, начебто я – знайда.
Ворожість клану починає виходити за межі шкільного життя. В освітньому й соціальному плані Саммерсайд, схоже, перебуває під п’ятою Принглів. Недарма їх звуть ‘‘Королівською родиною’’. Минулої п’ятниці мене не запросили на прогулянку в компанії Еліс Прингл. А коли дружина Френка Прингла влаштувала благодійне чаювання на потреби церкви (за словами Ребекка Дью, ці леді без сумніву ‘‘збудують’’ новий шпиль), я виявилася єдиною прихожанкою пресвітеріанської церкви, яку туди не запросили. До мене дійшли чутки, що дружина священника (сама нетутешня) запропонувала взяти мене співати в церкві, проте їй дали зрозуміти, що в такому випадку всі як один Прингли кинуть хор. А така мізерна кількість співаків, що залишилася б, просто б не справилася.
Звісно, проблеми з учнями виникають і в решти вчителів. Коли інші відсилають до мене ‘‘дисциплінувати’’ своїх учнів (як я ненавиджу це слово!), то половина з них – Прингли. Проте на них ніхто ніколи не скаржиться.
Два дні тому я затримала Джен
