То вже наїсися.
– Щось не віриться, що таке колись буде, – пробурчав син і рушив до хліва.
Жінка приязно дивилася вслід. Так, хоче їсти, бо виріс он як. Уже й батька доганяє. Вже й за трохи Великдень. Сорочки святкові треба передивитися, чи міль часом ними не зацікавилася. Зоська рушила до скрині.
– Господарі! Є хто?
Зосьці похололо всередині. Той низький владний голос тепер міг ввести в ступор кожного селянина.
– Прошу, прошу, пане Теофілію, – задріботіла жінка до дверей, – заходьте.
– Ну, корову вашу видів, як малий погнав на пасовисько. Жива і тільна, вже записав собі, – потряс синім зошитом перед Зоською. – Курей маєш вісім, так як записано. Кури не маєш права рубати – конфіскую.
– А як курка здохне в мене?
– То маєш принести здохлу, показати і тоді при мені закопати. Показуй свиню, господине.
– Так, так… Прошу, прошу. Йдемо сюди, – повела солтиса до загороди.
– Ти ба! – вигукнув Михальчук. – Що, і в тебе ніц не росте? – глумливо спитав і з підозрою подивився на жінку. Поліз у загороду, смикнув свинку за гумовий кульчик – міцно сидить.
– Та… якась така нездала чисто свинка. Чи то черви має, чи, може, зерна мало даю, – стенула плечима Зоська.
Теофілій недовірливо вивчав Софіїне обличчя. Вона дивилася святими наївними очима і мило всміхалася.
– Ні-і, не вірю я в те, щоб у половини села цього року свині не виросли! Минулого року росли, а тепер що, пороблено? – Теофілій крутнув головою, як бик перед нападом. Нахилив голову і почав ретельно роздивлятися долівку. – Нема, нічого нема, гм… – пробурмотів.
Задер голову і почав видивлятися в пошуках сала. Кинувся з хліва в комору. Зупинився біля кошика з яйцями.
– О, то ти яйка маєш, а здавати – не здаєш? – запитав грізно. – Так. Бери всі оті запаси і неси здавати, вже! – притупнув аж ногою. – У мене тут усе записано, – плюнув на пальці і почав перебирати сторінки свого зошита. – О, видиш, – ткнув брудним нігтем у запис, – щойно десять ти здала! Десять! Майже ніц!
– Пане Теофілію, може, вже після Великодня? – несміливо заперечила молодиця.
– Чуєш, бабо, не зли мене! Бо як добре пошукаю, то знайду щось цікавіше! Свиня, диви, в неї не росте! Кури, бач, не несуться! Через два місяці навідаюся знов! Не буде рости – сам приріжу. І двадцять кілограмів м’яса і шкіру на користь війни таки заберу! – Михальчук розійшовся не на жарт.
Софія мовчки поскладала яйця в запаску.
– Одне залишу? – боязко спитала в старости. – Дитині на вечерю.
– Тілько одне! Не два! – Філько був не в гуморі після ревізії села.
Зоська зітхнула і понесла яйця на здачу до графської господи.
– Зосько, зачекай! – гукнула від хати сусідка Мариля. Підбігла, крутнула головою по боках: нікого. По-змовницьки спитала: – Солтис юж був?
Зоська кивнула.
– Що чорт старий казав тобі? – цікавість розпирала Марилю.
– Та
