був вдячний долі, що подарувала йому можливість відчути батьківську любов. Якби знав про свою безплідність раніше, то життя могло б скластися зовсім по-іншому. Він іншого тепер і не прагнув. Хотів повернути той сімейний спокій, що колись панував у його домі.
З роботи мов на крилах летів. Дорогою зробив закупи в магазині й надіявся втішити рідних. Коли відчинив двері квартири, його ніхто не зустрів, і Петро запанікував. Швидко скинувши одяг, заглянув до кухні, потім у кімнату. На дивані, скрутившись калачиком, спала внучка. Узяв ковдру й накрив її.
Хутко взявся готувати вечерю. І коли по квартирі рознісся запах смаженого, на кухню зайшла Тамара й попросила їсти.
– Мама де? Чому ти одна? Ти вже щось сьогодні їла? – засипав запитаннями дідусь, і у відповідь дівчинка лише знизала худенькими плечиками.
Петро зрозумів, що дитя звикло зоставатися вдома саме й не одну годину чекало маму. Виявилося, що і в садочок вона не ходила.
Його розпирала злість на доньку за безвідповідальне ставлення до дитини.
Ольга прийшла пізно ввечері напідпитку, поставила на стіл пакет із продуктами.
– Ти завжди дитину саму голодною покидаєш? – не підвищуючи голосу, запитав батько.
– А що ж, мені її за собою тягати? – єхидно відповіла й глянула на батька з подивом, що він не здогадався, де можна ходити так пізно.
Петро розумів, що прожиті самостійно від родини роки доньці мудрості не додали, але й змінити він її не в силі. Відгородити від неї внучку й дати їй повноцінне життя він зможе хіба що вдвох із дружиною. Щоб не спричинити сварки, запропонував їй вечерю, але вона відмовилась і сказала, що хоче відпочити.
– Олю, ти спілкуєшся з мамою?
– Чому б ні? Вона ж мені рідна, не те що ти… – вколола в саме серце.
– Дай мені її адресу. Я хочу вибачитися перед нею і попрошу повернутися до нас, – зажадав Петро. – Я каюся, що сім’ю зруйнував недовірою.
– Чого вже тепер згадувати. Мама також неправа й давно тобі пробачила. Завтра сама зателефоную їй і покличу додому. Мені треба Томку прилаштувати, щоб була в надійних руках, – не приховувала свого інтересу в примиренні батьків Ольга.
– Сама чим займатимешся? – поцікавився батько.
– Не хвилюйся. На шиї у вас сидіти не буду. Світ клином на Максику не зійшовся, то повернуся до столиці й там намагатимуся влаштувати своє життя.
– Свого помешкання у вас, як я зрозумів, не було?
– Тобі радянська влада дала безкоштовно, а тепер можна купити самому або отримати в спадок від батьків. Сама ще не заробила, і навряд чи це скоро станеться, а ви комунальні послуги не в змозі оплачувати, то що вже говорити про вагомий подарунок. Я не в претензії до вас, бо в такому стані більшість українців. Допоможіть Томку на ноги поставити, а собі якось дам раду сама, – попросили Ольга щиро.
Вона не виправдовувалась і просила лише не втручатись
