style="font-size:15px;"> – Якщо тебе послухати, то мені нема тут на що розраховувати, – розчаровано мовила Тамара.
– Правильно розумієш. Людині без належної освіти, грошей та житла треба вміло пристосуватися і використати з головою те, що доступно в її статусі.
– Чому ж ти не використала? – уколола донька.
– Мій шанс іще попереду… На днях отримаю дозвіл на виїзд і спробую реалізуватися там. Ти можеш зайняти мою кімнату, але вона не з дешевих, тому підшукай собі подругу, щоб розділити оплату на двох, – радила Ольга. – Допомагати тобі не зможу, бо спочатку мушу борг виплатити.
– Де ж я таку роботу знайду, щоб окрему кімнату орендувати?
– Є в мене знайома власниця бару, і, надіюся, що не відмовить нам. Для початку підемо в перукарню, нехай зроблять тобі модну стрижку, потім навчу тебе правильно користуватися косметикою, а потім і деяких особливих правил поведінки, якщо тебе приймуть на роботу офіціантки, – мати накреслила план щонайменше на два дні.
– Ти гадаєш, що я впораюся з тими обов’язками без підготовки? – не повірила донька.
– Якщо вже з таким не впораєшся, то чого ти сюди приїхала? Сиди біля баби й збирай шмарклі в хустинку. Більше наполегливості, а страх має бути лише за те місце, що під спідницею. Не дозволяй усім підряд туди заглядати.
Ольга не добирала гарних слів, хотіла відразу приземлити доньку, бо мало вірила, що хтось одразу зацікавиться її доброю душею.
Тамара мовчки слухала материні настанови й здогадувалася, що життя добре її потовкло, коли вона стала злою і недовірливою до людей. Залишилося хіба спочатку віддатись у її руки, а потім переконатися на своєму досвіді – світ справді такий жорстокий чи тільки до матері неприхильний.
Власний досвід
Кажуть, що досвід набувається з роками. Тамара вже через пів року пожаліла, що не дослухалася до багатьох порад матері, коли та ще була поруч. Тепер вона телефонувала з Греції дуже рідко, і з короткої розмови було зрозуміло, що дуже розчарована тим, з якими труднощами їй довелося стикнутись у перші місяці перебування в чужій країні. Та коли людина запускає якусь програму наперекір долі, то вийти з неї без втрат рідко кому вдається. Повернутися додому Ольга не могла через борг, бо в Україні ніколи не змогла б його відробити. Сподіватися, що чоловіки, у яких вона позичала, подарують їй ті кошти – марна справа. Баба Маша мов у воду дивилася, коли казала, що доньці, яка звикла до легких грошей, важко буде…
Робота офіціанткою виявилася для Тамари не такою вже й складною. Гірше було відбиватися від деяких клієнтів бару, котрі, бачачи нерозбещену дівчину, яка сором’язливо відводить очі, коли чує нецензурні слова, першими хотіли її спокусити. Запрошували на побачення, просили номер телефону й після роботи пропонували проїхатися на авто вечірнім містом… Відбивалась як могла.
– Ти справді ще незаймана чи ціну собі набиваєш? – якось запитала напарниця Діана, яка тепер ще й співмешканкою
