собі в цьому признатися. Відсутність новин у горах – погана новина.
У селі озвалися церковні дзвони. Волков підвівся й опустив сонцезахисну штору ще нижче.
– Єва Мозер виходить завтра, – сказав. – Здорова.
– Знаю. Вона виходила вже двічі.
– Цього разу справді здорова. Крокодилиця підтвердила це.
Раптом крізь затихаючі дзвони Ліліан почула хурчання «Джузеппе». Авто на швидкості піднімалося серпантинами під гору й зупинилося. Вона здивувалася, чому Клерфе приїхав ним до санаторію вперше від свого прибуття. Волков глянув через балкон униз і захрипло сказав:
– Сподіваюсь, він не збирається ковзатися на авті.
– Напевно. Чому ти так сказав?
– Бо він припаркувався на схилі за ялицями, а не перед санаторієм.
– То його справа. А, власне, чому ти його не терпиш?
– Дідько знає! Може, тому, що колись я був такий самий, як він.
– Ти? – сонно промовила вона. – Мабуть, багато років тому.
– Авжеж, – з гіркотою підтвердив Волков. – То було хтозна-коли.
За півгодини Ліліан почула, як авто Клерфе від’їжджає. Боріс вийшов раніше. Вона полежала ще хвильку, примружившись, і дивилася на світло, що колихалося під повіками. Потім устала й зійшла вниз. На свій подив, побачила Клерфе, що сидів на лавці під санаторієм.
– Мені здавалося, що хвилину тому ви спустилися вниз, – сказала вона, підсідаючи до нього. – Може, я галюциную?
– Анітрохи. – Заморгав він через яскраве світло. – То був Ґольманн. Я послав його до села, щоб купив пляшку горілки. Це найкращий час, щоб він сів нарешті за кермо.
Знову почулося хурчання двигуна. Клерфе встав і почав прислухатися.
– А тепер побачимо, що він зробить: чи ввічливо і слухняно повернеться нагору, чи десь завіється.
– Завіється? Куди?
– Куди захоче. У баку досить бензину. Може доїхати хоч і до Цюріха. – Клерфе знову почав прислухатися. – Не повертається. Їде селом у бік озера й шосе. Ось погляньте, де він уже – за «Палас Готелем». Дякувати Богу!
Ліліан зірвалася з лавки.
– Дякувати Богу? Ви збожеволіли? Посилаєте його в дорогу у відкритому спортивному авті? До Цюріха, якщо захоче? Хіба ви не знаєте, що він хворий?
– Саме тому. Він думав, що забув уже, як їздити.
– А якщо застудиться?
Клерфе розсміявся.
– Він одягнувся тепло. До того ж авто для гонщика – те саме, що для жінки вечірня сукня: якщо вона приносить їй приємність, то жінка ніколи в ній не застудиться.
Ліліан дивилася на нього широко відкритими очима.
– А якщо все ж таки застудиться? Знаєте, що це означає у горах? Вода в легенях, нарости, важка адаптація! Тут через застуду можна потрапити на той світ!
Клерфе придивився до неї. Така Ліліан подобалася йому значно більше, ніж попереднього вечора.
– Чому ж тоді ви, замість лежати в
