ще один шанс затримати її. За час своєї відсутності він приписував їй перебільшені ознаки провінційної гуски, а невідповідність між інтенсивністю її почуттів і формою їх вираження схильний був сприйняти як своєрідну істерію. Але від усього цього не залишилося й сліду. Натомість палало полум’я, спокійне й сильне полум’я, і Клерфе знав, яке це рідкісне явище. Чому він не спостеріг цього раніше? Передчував, але не розпізнав. Йому здавалося, наче він бачив тоді пструга, кинутого в надто тісний для нього акваріум, пструга, який безперервно наштовхується на стінки й баламутить на дні твань. Тепер голій рибі не заважали вже шиби й каміння, вона потрапила у свою стихію і вже ні на що не наштовхувалася, вона втішалася своєю прудкістю і грала барвами веселки, що миготіли на її гладкій шкірі, наче блискавиці.
– Мій стрийко Ґастон хоче влаштувати для мене паті, – сказала Ліліан.
– Справді?
– Так. Хоче видати мене заміж.
– Досі ще?
– Більш ніж будь-коли! Він побоюється не тільки моєї, але також власної руйнації, якщо я й далі купуватиму вбрання.
Вони знову сиділи в ресторані «Ґран Вефур». Офіціант приніс, як і тоді, морські язики зі смаженим мигдалем, і вони так само пили молоде монтраше.
– Ти став у Римі неговірким, – сказала Ліліан.
Клерфе поглянув на неї.
– Справді?
Ліліан усміхнулася.
– А може, то через жінку, яка щойно увійшла?
– Яка жінка?
– Якщо треба, я можу тобі її показати.
Клерфе не бачив, як Лідія Мореллі заходила до приміщення. Зауважив її лише тепер. Що в дідька привело її саме сюди? Він не знав чоловіка, з яким вона сиділа, але знав, що звати його Джонсон і, мабуть, він дуже багатий. Лідія справді не гаяла часу, відколи вранці Клерфе повідомив їй, що ввечері не зможе з нею зустрітися. Тепер він нагадав собі також, чому Лідія його тут вистежила: торік він часто з нею бував у цьому закладі. Треба бути обережним зі своїми улюбленими ресторанами, подумав він роздратовано.
– Ти з нею знайомий?
– Як і з багатьма іншими, не більше й не менше.
Він бачив, що Лідія спостерігає за Ліліан і знає вже з точністю до ста франків, у що та вбрана, де купила і скільки це коштувало. Клерфе був переконаний, що вона оцінила навіть туфлі Ліліан, незважаючи на те, що не могла їх бачити. Щодо цього Лідія була ясновидицею. Він міг би уникнути цієї ситуації, якби про це подумав, але тепер, якщо вже так сталося, вирішив її використати. Адже найпростіші почуття – це і є найсильніші почуття. І одне з них – ревнощі. Ліліан почне ревнувати його – тим краще. Він і так уже докоряв собі, що був відсутній надто довго.
– Вона чудово одягнена, – сказала Ліліан.
Клерфе кивнув.
– Вона відома цим.
Тепер Клерфе очікував зауваги
