як збагнуть, у чім справа, викидають оте своє «ні», «не хочу», «не буду».
Батькам стає важко. Мало того що ночі все ще неспокійні, а дні зайняті клопотами, то ще й постійний протест під боком. Діти перетворюються на впертих віслючат, що до крику зі слиною впираються з найменшого приводу, тобто завжди. Одну з дієвих противпертісних стратегій я підгледіла у своєї подруги. «Ні!» – заявляє її маля. «Добре», – говорить мама і абсолютно спокійно продовжує займатися своїми справами, вдаючи, що «ні – то ні». Буквально за мить дитинча змінює гнів на милість і пристає на мамину пропозицію. Чому? Бо більше не відчуває загрози, бо його «ні» почуте і прийняте, а Я визнане.
Окрім спокійної згоди, пробуйте наперед проговорювати те, що маєте робити, складати такий собі план. Наприклад, «зараз знімемо піжаму, потім перевдягнемося, поїмо, поп’ємо чайок, виберемо іграшку, вдягнемося і підемо гуляти». Звісно, ви можете отримати «ні» на всі перелічені пропозиції «пакетом», але матимете низку тактичних переваг. По-перше, це час, адже до реалізації кожного пункту треба дожити, а отже можна спокійно реагувати на відмову і не дратуватись, що не встигаєте. По-друге, попереджений малюк – знезброєний малюк, адже він знає наперед, що має відбутися, і тому не буде відчайдушно захищатися і стане поступливішим. До того ж у такий спосіб ви вчите дітей планувати свій час, а ще – будуєте відкриті й передбачливі взаємини. Також важливо просити у дітлахів дозволу на все, що робите з ними, цікавитись щодо їхньої готовності, давати час для прийняття рішень, пропонувати вибір: «Дозволь я зніму піжамку»; «Ти готовий вдягатися на прогулянку?»; «Скажеш, коли захочеш компоту»; «Кефір питимеш зараз чи перед сном?».
Отже, погоджуємось, плануємо, просимо дозволу, цікавимось про готовність, даємо час та можливість вибору, а ще – запасаємося терпінням. Кризові періоди минають тим швидше і тим швидше формується маленьке Я, чим раніше приходить до дитини відчуття безпеки та досягнення бажаного, у випадку криз самоусвідомлення – впевненість, що тебе чують, а твоїй волі поступаються.
– Після трьох стало ще гірше. До горщика привчити так і не змогла – брав і навмисне на підлогу дзюрив. І просила, і кричала, і капцем по попі, – дзюрив і все. Про «ні», «не буду», «не хочу» я взагалі мовчу. Закапати ніс, протерти очка було просто нереально, тому все життя на антибіотиках. Істерив, падав на підлогу, бив мене і руками, і ногами, відмовлявся їсти, спати, гуляти, рвав книжки, ламав іграшки. Відводила в садочок – зітхала з полегшенням, приводила додому – ніби у пекло верталася.
Близько трьох років до малюка приходить усвідомлення, що він не просто окрема істота, а окрема особистість із власними потребами, бажаннями та прагненнями. Піднімається нова хвиля протестів, основний меседж якої – «Ні, я сам!». І якщо спочатку діти протестують проти фізичного дискомфорту, потім повстають проти того, що дорослі роблять з ними, то зараз це протест проти того, що все в їхньому житті
