масла, завбільшки з горіх. Але крім цього, в буфеті вже нічого не було – ані скоринки, ані якихось недоїдків, ані кісточки, щоб можна було її погризти. Що з ними буде, коли Мегра відмовиться давати їм набір і коли пани в Піолені не дадуть їй сто су? Адже ж, як чоловіки й дочка повернуться з копальні, доведеться ж їх чимсь годувати; бо люди, на жаль, ще й досі не винайшли способу жити без їжі.
– Чи ви, нарешті, прийдете? – крикнула вона, починаючи сердитись. – Мені давно вже час іти.
Альзіра привела дітей, і мати поклала локшину в три маленькі мисочки, кажучи, що сама не голодна. Дарма, що Катріна розбавила водою вчорашню кавову гущу, вона долила її ще раз і випила два великі кухлі кави, такої світлої, що вона більше нагадувала іржаву воду. Це все-таки трохи її підтримає.
– Слухай сюди, – навчала вона Альзіру, – не турбуй діда, гляди, щоб Естелла не скрутила собі в’язів, а коли вона прокинеться й почне дуже репетувати, – маєш тут грудочку цукру, розпустиш у воді й даватимеш їй з ложечки… Я знаю, що ти розумна дівчина і не з’їси її сама.
– Мамо! А школа?
– Пусте! До школи підеш іншим разом… Ти мені сьогодні потрібна.
– Може, зварити юшку, як ти дуже забаришся?
– Юшку?.. Ні, краще почекай на мене.
Альзіра, як і всі маленькі каліки, розвинулася рано і вміла добре варити юшку. Вона, мабуть, усе зрозуміла і не набивалася більше. Тепер уже все селище прокинулося; діти купками сунули до школи, човгаючи своїми сабо по пішоходах. Пробила восьма година, й за стіною у Леваків загомоніли голосніше. Почалася бабська пора, – жінки сідали перед своїми горнятками і попивали собі каву, бралися в боки і мололи, мололи язиками, мов ті млинові жорна. За вікном промайнуло зблякле жіноче обличчя з товстими губами та приплющеним носом і притулилося до шибки.
– Слухай-но сюди! Є щось цікаве! – гукнула жінка.
– Ні, ні, хай потім! – відповіла Маедиха. – Мені ніколи, треба йти.
І, боячись спокуситися запрошенням зайти і випити склянку гарячої кави, вона хутко нагодувала Ленору та Анрі й подалася з ними. Нагорі старий Безсмертний все ще хропів, заколисуючи ритмічним своїм хропінням увесь дім.
Маедиха вийшла з хати і здивувалася: вітер раптом ущух, настала відлига; сіре небо нависло низько над землею; чорна й густа, мов розбовтана сажа, грязюка була така чіпка, що аж засмоктувала сабо. Така грязюка буває тільки в чорних країнах вугілля. Матері довелося відразу надавати ляпасів Ленорі, бо дівчинка вигадала собі погану забавку – почала загрібати болото кінчиками своїх сабо, мов лопаткою.
Вибравшись із селища, Маедиха пройшла вздовж відвалу і пішла набік до каналу. Щоб було ближче, вона подалася навпростець якимись покрученими заулками повз старі, порослі мохом баркани. Далі потяглися темні сараї, довгі заводські будівлі та майстерні й високі димарі, що запльовували чорною сажею безрадісне промислове передмістя. З-за купки тополь виступала зруйнована
