переважно в юридичному значенні.
На початку XX ст. це слово мало два значення:
1) будь-який папір, укладений у законному порядку, що може бути доказом прав на щось (майно, стан, вільне проживання) чи на виконання будь-яких обов’язків (договору, боргових зобов’язань);
2) узагалі будь-яке письмове свідчення.
Визначення загального значення поняття «документ» є головним завданням теоретичного документознавства (документології).
За тривалий історичний період значення поняття «документ» постійно змінювалося. До сьогодні застосовують різні визначення, то надаючи йому найширше значення, то звужуючи його розуміння до одного якого-небудь виду.
На міжнародному рівні загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблено та затверджено Міжнародною організацією зі стандартизації (180) за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності.
Згідно зі стандартом 180, інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука тощо. Таке визначення дозволяє зарахувати до документів усі матеріальні об’єкти, які можуть бути використані для передавання інформації в суспільстві.
В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в Державних стандартах (ДСТУ):
– ДСТУ 2392-94: «Документ – записана інформація, яку можуть розглядати як одиницю під час здійснення інформаційної діяльності»;
– ДСТУ 3017-95: «Документ – матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі»;
– ДСТУ 2732:2004: «Документ – інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі».
Відношення між різними значеннями документа будуються за принципом ієрархії – підпорядкування одного поняття іншому, де кожне ширше поглинає, уміщує менш широке. Необхідність поетапного звуження обсягу поняття «документ» зумовлена практичними цілями визначення предмета діяльності тієї чи іншої галузі. Так, перше визначення документа обов’язкове для використання в усіх проявах нормативної документації: у довідковій, навчально-методичній і тій літературі, що належить до галузі інформації та документації. Друге значення документа вживають у сфері книговидавництва та книгорозповсюдження. Сфера використання третього визначення – діловодство й архівна справа.
У статті 1 Закону України «Про інформацію» йдеться, що документ – це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Ми послуговуватимемося таким визначенням: документ (з лат. dоситепtит – повчальний
