до неї лише в разі крайньої потреби, коли дітися було нікуди. І вона нікому не відмовляла в допомозі.
Але краще від такої безкорисливої турботи до неї не ставилися. Людська натура невдячна. Незрозуміле породжує страх, а коли когось боїшся, його треба очорнити, наділити неймовірними здібностями, поріднити з темними силами, аби виправдати власне боягузтво й не надто соромитися його перед сусідами.
Утім, стара не переймалася. Її влаштовувало, що її бояться, й інколи вона свідомо підігрівала пристрасті навколо себе. Десь слово скаже, яке можна тлумачити по-різному; коли побачить когось, почне руками махати, немов чаклує.
Її хата тулилася на околиці, від найближчих сусідів відгороджували яр і великий пустир, що заріс високими, у людський зріст будяками. Раніше на ньому пасли худобу, а потім перестали. Боялися, що відьма відбере в корів молоко.
З минулої осені Мотрона особливо раділа, що люди оминають її житло. Бо тепер вона жила не сама. Не треба, щоб хтось цікавився, звідки взялася крихітка, а тим паче поширював плітки про неї. Для маленької дівчинки така цікавість добром не обернеться. Навпаки, її життю загрожуватиме смертельна небезпека.
Безжалісний убивця уже намагався втопити маленьку. Стара тоді випадково, а може, і не випадково опинилася поруч і встигла врятувати дитину. Ледве відходила бідненьку: та мало не закрижаніла. Тільце холодне, бездиханне: щоб почути сердечко, треба було довго прислухатися. Воно билося ледь-ледь і так рідко, немов ось-ось мало зупинитися.
Потім, коли Мотрона розтерла малу горілкою й напоїла цілющими травами, дівчинка начебто ожила. Але одразу з крижаної стала гарячою й ледь не згоріла в полум’ї, що ятрилося в її кволому тільці.
Мотрона не відала, що допомогло врятувати дитину: трави й замовляння чи так було написано на її роду. Знала лише, що, коли дівчинці судилося одужати, саме їй доручено провидінням ростити й оберігати її. Відчувала відповідальність і всією душею упадала коло маленької.
Мотрона не надто вірила у випадковість, більше схилялася до передбачуваності подій. Адже всі ходять під Богом, і Він єдиний є вершителем людських доль. Попри все, що про неї говорили й чим вона займалася, Мотрона, хоч і не ходила до церкви, була набожною людиною. Дар цілительки й здатність бачити, чого не помічають інші, вона приписувала волі Всевишнього й не сумнівалася, що чинить усе за його бажанням і згідно з його намірами.
Ні, не випадково вона опинилася тієї лихої ночі біля озера. Зовсім не тому, що в неї закінчився подорожник і його треба було зібрати опівночі в третю ніч повного місяця. Вона мала туди потрапити, аби врятувати безневинну крихітку.
У селі мало хто вірив, що пані Марія втекла з коханцем, підозрювали недобре. Мотрона, як і належало відьмі, знала більше. Вона не раз бувала в панській господі, відчувала злий дух, що нависав над нею, передчувала біду. І тієї ночі, коли густі хмари зімкнулися над маєтком, тоді, як скрізь небо лишалося чистим і прозорим, стара зрозуміла: біду не відвернути. І ноги самі понесли її до озера.
