зігріваючись у краплинках материнської любові, які ще не повністю розчинилися в холодному мороку.
Серце Мотрони розривалося від болю й ревнощів. Вона вважала дівчинку своєю й не бажала ні з ким ділити. Навіть із її матір’ю. Тим паче з мертвою матір’ю.
Коли Марія з’явилася вперше, Мотрона намагалася відігнати примару. Кричала «Згинь, нечиста!», шепотіла замовляння від темних сил, осіняла хрестом, читала молитви. Проте все виявилося марним. Привид лише глянув на неї – стара заклякла й отямилася хтозна-коли, як уже все минулося, а надворі сяяло сонце і любісінько цвірінькали птахи.
Опісля Мотрона довго почувалася зле: гуділо в голові, ламало кістки, а сил ледь вистачало на те, аби хоч якось поратися по господарству.
Наука була жорстка й дохідлива – Мотрона мусила змиритися й більше не намагалася перечити привиду.
Новий власник привів чужу жінку, і темрява над маєтком згустилася. Вона була невидима, але відчутна.
Потім народилася позашлюбна дитина, і морок став безпросвітним. Його вже могли розрізнити незрячі й затуркані. Прислуга розбіглася, селяни неохоче йшли працювати до панської садиби. Ширилися чутки про прокляття, а дехто божився, що бачив привид справжньої господині.
Мотрона відчувала: ось-ось має щось статися.
Страшне й незворотне.
І коли хмари – не уявні, а справжні – знову згустилися над панською господою, вона впала навколішки й поринула в молитву.
Ікон у хаті не було, та вони й не потрібні. Щоб мати Бога в серці, його не обов’язково бачити на картинці.
Мотрона не переймалася тим, що твориться в маєтку. Доля його господарів її не турбувала. Вона прохала у Всевишнього лише захисту для своєї оселі, для дівчинки, яка стала рідною, і для себе, аби вистачило сил доглянути маленьку.
Так на колінах і провела всю ніч.
Чула й здригалася від грому, що долинав здалеку, внутрішнім зором бачила вихор, який зірвав купол каплички.
«Не до добра це», – подумала.
Але коли вгамувалося, майнула іскорка надії.
І одразу погасла.
Наповз знайомий недобрий туман, незахищене цього разу теплим одягом тіло пройняло різким холодом.
Мотрона заплакала. Вона зрозуміла, що дива не сталося. Марія не упокоїлася – доведеться й далі ділити крихітку з ненависним привидом.
Розділ перший
– Славику, виручай! Ти ж спец у всілякій чортівні. Хто, як не ти, зуміє розібратися в цих нісенітницях?
Влад не був схожий на себе, на того Влада, якого я знав зі шкільних часів. Раніше він відзначався спокійним, урівноваженим характером; маючи міцну статуру, ставився до ровесників зі зверхньою поблажливістю.
Не пам’ятаю, щоб він колись нервувався. Навіть в екстремальних ситуаціях, як під час розборок із п’яною шпаною, його флегма була нездоланна. Погрози директора про можливе виключення зі школи, а після – неодноразові виклики до міліції навряд чи
