дуже, – скрививши свої тонкі, як у вовка, губи проціджує він, – креативу нема.
– Ви, Олено, не поспішайте. Постраждайте трохи муками творчості, – радить головний. – Помисліть, почитайте якусь статистику щодо інтересів середнього класу. Ну і тоді…
– У вас же є автомобіль? – несподівано запитує Захар.
– Є, – здивовано вирячуюся на нього.
– Ось, може, щось в автомобільному напрямку, – підштовхує.
– Ну, я не аж так професійно у них… Але я щось обов’язково вигадаю, – відповідаю, трохи зорієнтувавшись.
Очевидно, фінансування збільшується за рахунок якось автоспонсора. Тому він і лобіює його інтереси. І Жанка в курсі. Щоб їй добре було!
– Чудово. Тоді можете повертатися на своє робоче місце, – дозволяє Старий.
– Гей, ну шо там? Все окей?! – посміхається товстуха, коли я сідаю у своє крісло.
– У-у, – з посмішкою погрожую їй кулаком. – Могла б і попередити! Мене мало не паралізувало від жаху.
– О, чуєш! Налякала їжака голим задком. Чи тобі ті копійки погоду роблять? До речі, ти про підвищення своєї зарплатні поговорила?
– А ти думаєш, то був відповідний момент?! – я здивована. – Краще я скажу тоді, коли вигадаю, як заповнити свою сторінку.
– Автомобілі?! – прицмокнувши.
– Ну, ти про все знала! – розтягую слова від невдоволення. – Могла б…
– Та де ж там. Не могла. Старий не в захваті, – пояснює. – З усього видно, що Захар має якийсь свій інтерес.
– Не зрозуміла…
Жанночка перехиляється через свій стіл. Я, зрозумівши натяк щодо конфіденційності, тягнуся їй назустріч, спокусливо видовжуючи свою фігуру, як у скандально відомому «Основному інстинкті» з Шерон Стоун. Стильний Сергійко з рекламного заглядається скоса, проходячи повз нас.
– Ну, окрім офіційної оплати за рекламу від автомобільного дому «Вояж», він може отримувати й інші дивіденди, – пошепки ділиться. – А головний за ім’я журналу турбується. Тому таки щось вигадай. Ти ж розумна. Я це добре знаю. Тільки засиділася тут. А треба розвиватися.
Це вона мені каже! А сама як не робила нічого, так і не робить!
– А ти чому не взялася за цей проект? – мене підточив хробак сумніву.
– Я?! – ошелешено. – Та ти жартуєш хіба? Що мені, робити нічого?
Це – точно! Плітки і закулісні інтриги забирають увесь робочий час Жанки. Вона в нас на зразок тієї Шурочки зі «Службового роману». Куди ж їй якісь там статті писати чи бігати у пошуках рекламодавців. Цим нехай інші займаються! Для неї треба створити нову посаду – заступник головного редактора з особистих питань. Ні, краще – приватних! Але зрештою їй і так добре. Вона абсолютно не амбітна. Це я тут з лопатою розгрібаю. І за максимуму зусиль – мінімум компенсації. Ніби з перфоратором на гранітну стіну. А тут такий шанс! Мушу змінювати професійний вектор. Нічого із себе психолога корчити.
– Твоя правда! – пошепки вигукую. – Я скоро пліснявою
