тендітний носик зморщився від огиди. Рамон замислено всміхнувся, уважно дивлячись у її блакитні очі.
– Взагалі, я їх теж не люблю, – зізнався він.
Вони довго вешталися зоопарком, і Кеті не могла пригадати більш приємного побачення. Рамон поводився бездоганно ввічливо, брав її за руку, коли вони спускалися зі сходів чи гірки, виявляв галантність, поступаючись найменшому її бажанню.
Кеті використала більше половини плівки, коли вони дісталися до острова, де мешкали мавпи, павичі та інші цікаві, але не такі рідкісні тварини. Беручи в Рамона жменю попкорну, вона сперлася на паркан, який відокремлював їх від невеликого озерця, і кидала зернятка качкам. Через те, що вона стояла ненавмисне спокусливо, темно-синя тканина штанів щільно обтягнула її витончені стегна, що приносило неабияке задоволення Рамону.
Не підозрюючи про те, що її роздивляються, Кеті поглянула через плече:
– Хочеш, сфотографую? – запитала вона.
Його губи здригнулися.
– Що саме?
– Острів, – відповіла Кеті, спантеличена його усмішкою. – Плівка майже закінчилася. Я збираюся віддати її тобі. А коли ти зробиш фото, у тебе залишиться згадка про похід у зоопарк у Сент-Луїсі.
– Ці фото для мене? – він здивовано поглянув на неї.
– Звісно, – відповіла Кеті, беручи чергову жменю попкорну.
– Якби я знав раніше, – усміхнувся Рамон, – то фотографував би не лише ведмедів і жирафів на пам’ять про цей день.
Від здивування Кеті підняла брову:
– Ти зараз про змій? Якщо так, я покажу, як користуватися камерою. Тоді ти зможеш повернутися в тераріум, а я зачекаю тут.
– Ні, – з легкою іронією промовив він, відводячи її від паркану. – Не про змій.
Дорогою додому вони зупинилися біля невеликої крамниці, де Кеті нарешті купила каву. Піддавшись пориву, вона вирішила запросити Рамона на ланч, тому, крім кави, взяла ще пляшку червоного вина і трохи сиру.
Рамон провів її до дверей, але коли Кеті запросила його увійти, він помітно завагався, перш ніж погодитися.
Менш ніж за годину Рамон підвівся і промовив:
– Увечері мені потрібно попрацювати, – пояснив він.
Усміхнувшись, Кеті також підвелася і взяла в руки фотоапарат.
– На цій плівці залишився ще один кадр. Стань тут, я сфотографую і віддам обидві плівки.
– Ні, залиш його. Я краще сфотографую тебе завтра, коли ми підемо на пікнік.
Кеті розмірковувала над тим, чи погодитися на ще одне побачення. Уперше за останній час вона почувалася такою безтурботною і спокійною…
– Ні, я не можу, правда. Але дякую.
Безсумнівно, Рамон був високим, сексуальним і дуже привабливим. Але його чоловічий шарм усе ще надто лякав її. До того ж усе одно у них не було нічого спільного.
– Чому ти дивишся на мене, а тоді відводиш погляд, ніби не хочеш мене бачити? – раптом запитав Рамон.
– Я… нічого
