наскільки її можна закрутити, перш ніж вона зламається. Вона залізла в ліжко і витріщилася на стелю. У неї було достатньо проблем і без цього героя-коханця з зоопарком!
Перевернувшись на живіт, Кеті пригадала огидну сцену з Робом і міцно заплющила очі, намагаючись не звертати уваги на свої страждання. Завтра вона поїде до батьків. Насправді вона планує провести там усі вихідні з нагоди Дня пам’яті. Зрештою, її батьки завжди скаржилися, що рідко її бачать.
Розділ 3
Наступного ранку о восьмій годині її глибокий сон після виснажливої ночі перервав будильник. Не розуміючи, навіщо вона завела його на неділю, Кеті намацала кнопку й натиснула її, заглушуючи наполегливе дзижчання.
Коли вона розплющила очі, на годиннику була дев’ята. Кеті замружилася від світла, яке лилося у її спальню, прикрашену квітами. «О ні! За годину припреться Рамон…»
Кеті вискочила з ліжка і побігла в душ. З кожною хвилиною її серцебиття прискорювалося, а час навколо, здавалося, сповільнювався. Фен цілу вічність сушив її густе волосся, у неї падало з рук усе, до чого б вона не торкалася, і їй нестерпно хотілося кави, яка могла б її збадьорити.
Швидко рухаючись, вона бігала кімнатою і відкривала шухлядки, дістаючи пару темно-синіх штанів і топ з білою облямівкою їм у тон. Вона зібрала волосся ззаду і зав’язала шовковим шарфом у червоно-синьо-білі смуги, а тоді кинула кілька речей у сумку.
О дев’ятій тридцять п’ять Кеті зачинила за собою двері квартири і вийшла у м’який блакитний травневий ранок. Великий житловий комплекс іще спав: звичне затишшя після нічних побачень, вечірок і гулянь у п’ятницю.
Кеті хутко прямувала до своєї машини, перекладаючи сумку в ліву руку, щоб дістати ключі з підступної кишеньки.
– Хай йому грець! – видихнула вона й опустила сумку на землю біля машини, копаючись у ній у пошуках ключів. Вона нервово поглянула на машини, які проїжджали повз її будинок, очікуючи побачити вантажівку, яка з гуркотом вкочується у її двір. – Та де ж ці ключі? – прошепотіла вона в розпачі.
Її нерви були натягнуті, ніби струни. Тому, коли чиясь рука лягла на її плече, вона ледь стрималася, щоб не закричати.
– Вони у мене, – спокійно промовив глибокий голос біля її вуха.
Перелякана і розлючена, Кеті розвернулася:
– Як ти смієш шпигувати за мною? – закричала вона.
– Я просто чекав на тебе, – відповів Рамон.
– Брехун! – просичала вона, стискаючи кулаки. – До зустрічі ще півгодини. Чи ти не знаєш, як користуватися годинником?
– Ось твої ключі. Увечері я випадково поклав їх собі в кишеню.
Він простягнув їй ключі разом з трояндою на довгій ніжці, яку тримав у руці.
Кеті вихопила ключі з його руки, ретельно намагаючись навіть не торкатися до темно-червоної квітки.
– Візьми троянду, – тихо промовив він, усе ще тримаючи руку простягнутою. – Це для тебе.
– Та щоб тебе! – злість у голосі Кеті змішалася з розпачем. –
