потрібно було її охороняти. Роб сьогодні не прийде.
– Скільки вам років? – раптом запитав він. Їхні погляди зустрілися.
– Двадцять три.
– Отже, ви достатньо дорослі, щоб уміти розставляти пріоритети.
– Що ви маєте на увазі? – запитала Кеті, відчуваючи розгубленість.
– Вам здається, що бренді слід пити «за правилами», але вас зовсім не турбує те, чи «за правилами» запрошувати до себе першого-ліпшого чоловіка. Ви ризикуєте зіпсувати свою репутацію і…
– Першого-ліпшого?! – вибухнула Кеті, не відчуваючи більше необхідності бути ввічливою. – У першу чергу, я запросила вас тому, що ви попросили скористатися телефоном, і мені здалося, я маю бути ввічливою після того, як ви мені допомогли. По-друге, я не знаю, як у вас у Мексиці чи звідки ви там, але…
– Я народився у Пуерто-Рико, – підказав він.
Кеті це проігнорувала.
– Що ж, тут, у Сполучених Штатах, уже немає таких застарілих, абсурдних думок про жіночу репутацію. Чоловіки ніколи не турбувалися про свою репутацію, а ми більше не турбуємося про нашу. Ми робимо те, що нам подобається!
Кеті не могла повірити своїм вухам. Тепер, коли вона хотіла його образити, він заходився сміхом!
У погляді його темних очей відчувалося м’яке тепло, а в кутиках губ з’явилася усмішка.
– А ви робите те, що вам подобається?
– Звісно ж! – із почуттям промовила Кеті.
– І що ж ви робите?
– Перепрошую?
– Що ви робите для свого задоволення?
– Усе, що захочу.
– А чого вам хочеться… зараз? – у його голосі з’явилися хрипкі нотки.
Його тон змусив Кеті раптом усвідомити усю чуттєвість, яка йшла від його могутнього тіла, загорнутого в потерті джинси і вузьку білу сорочку. Несподівано Кеті затремтіла, коли він поглянув на її обличчя, затримавши погляд на м’яких повних губах, перш ніж неквапливо перейти до вигинів її грудей, які приховувалися під м’якою тканиною сукні. Вона відчула, як її тілом пройшло щось таке, що викликало чи то сміх, чи то сльози – або і те й те разом. Після всього, що трапилося з нею сьогодні ввечері, Кеті Коннеллі примудрилася підчепити пуерто-риканського Казанову, якому здавалося, що він тепер за раз зможе розв’язати усі її сексуальні питання.
Змушуючи себе здаватися бадьорою, вона нарешті відповіла:
– Чого мені хочеться зараз? Мені хочеться бути щасливою. Насолоджуватися життям. Я хочу… я хочу бути вільною, – невпевнено закінчила вона, намагаючись боротися з його темними чуттєвими очима, які не давали їй зібратися з думками.
– Від чого ви хочете звільнитися?
Кеті раптово підвелася:
– Від чоловіків!
Як тільки вона підвелася, Рамон неквапливо й обережно підійшов до неї:
– Вам хочеться звільнитися від своєї свободи, а не від чоловіків.
