знавців орфографії,[95] що Джейкоба обрали до учнівської ради в середній школі, після дослідження «Інстаґрам»-профілю матері Ґрейс та перегляду стрічки «Твіттера» Бена (йому справді варто увімкнути певні налаштування приватності), після того, як я стираю сльози та перехиляю третій келих червоного, я опиняюся у спальні, переглядаю фото на телефоні. А тоді знову спілкуюся з Едом.
– Вгадай, хто, – кажу я, як завжди.
– Ти вже добряче наклюкалась, ударнице, – зауважує він.
– Сьогодні був довгий день. – Я дивлюся на порожній келих, відчуваю поколювання провини. – Як там Лівві?
– Готується до завтра.
– Ой, дійсно. Який у неї костюм?
– Привида, – каже Ед.
– Тобі пощастило.
– Тобто? Я сміюся.
– Минулого року вона була пожежною машиною.
– Дідько, ми кілька днів із тим провозилися.
– Я провозилася.
Я чую, як він вишкіряється.
Через сквер, крізь вікно на третьому поверсі, у глибині темної кімнати видніється миготіння екрана комп’ютера. Вмикається світло, настає миттєвий світанок; я бачу стіл, настільну лампу, а потім Ітана, що саме скидає светр. Підтверджую: вікна наших спалень дійсно виходять одне на одне.
Він повертається, з опущеними очима знімає із себе сорочку. Я відвертаюсь.
Неділя, 31 жовтня
10
Слабке ранкове світло просочується крізь вікна спальні. Я перевертаюся; стегно грюкає по ноутбуку. Допізна вночі гидотно грала в шахи. Мої коні спотикалися, мої тури обвалювались.
Я волочу себе в душ, а потім витягую з нього, рушником сушу волосся, ковзаю дезодорантом під пахвами. Готова до боротьби, як каже Саллі. Веселого Гелловіну.
Звісно, двері я сьогодні нікому не відчинятиму. Девід виїде о сьомій, говорив, що збирається в центр, здається. Закладаюся, це буде весело.
Він ще запропонував залишити миску із солодощами на ґанку.
– Діти розберуть усе за якусь хвилину, як цукерки, так і миску, – відповіла я на це.
Його це, здається, дратує.
– Я дитячим психологом не працював, – відповідає він.
– Для цього й не треба бути дитячим психологом. Вистачає побути колись дитиною.
Тому я збираюся повимикати всюди світло і вдавати, що нікого немає вдома.
Заходжу на свій сайт із фільмами. Ендрю онлайн; він виклав посилання на відгук Полін Каель[96] на «Запаморочення»[97] – «дурний» та «пустопорожній», – а під посиланням він створив відкритий список із запитанням: «Найкращий нуар-фільм, щоб дивитися, тримаючись за руки?». («Третій чоловік». Одні тільки останні кадри чого варті.[98])
Я читаю огляд Каель, кидаю йому повідомлення. За п’ять хвилин він виходить із мережі.
Не можу
«Spelling bee» (
«Vertigo» (1958) – містичний трилер реж. А. Гічкока (кольоровий). (
Культовий британський детектив «The Third Man» (1949) завершується кадрами невдалої спроби розставання закоханого письменника з актрисою, чийого коханця-злочинця (і свого друга дитинства) він застрелив. (
