старшого брата Лазаревського. Молодший Лазаревський супроводжував труну з прахом Шевченка на першому етапі траурної процесії до Москви.[102]
У статті «Говорил ли Полуботок Петру Великому речь, приводимую Кониским?», надрукованій у Петербурзі через кілька місяців по смерті Шевченка, Лазаревський поставив під сумнів автентичність апокрифічної промови наказного гетьмана Павла Полуботка в оборону козацьких прав і вольностей. Виходячи зі своїх народницьких переконань, Лазаревський доводив, що таку промову не міг виголосити багатий землевласник, відомий зловживаннями владою. Він вважав, що за цим текстом могла стояти певна місцева традиція і петиції, що їх Полуботок подавав у Петербург, але по суті – це витвір архієпископа Кониського. Повернувшись до вивчення «Історії русів» 1891 року, Лазаревський вже не вірив у авторство Кониського. Він мав іншу кандидатуру – Григорій Полетика, член законодавчої комісії 1767–1768 років і другий відомий українець, згаданий у передмові до «Історії русів».[103]
Гіпотезу, що «Історію русів» написав Полетика, вперше запропонував не Лазаревський. Цю ідею висловив Володимир Іконніков, професор російської історії в Київському університеті, – він припустив таку можливість у лекційному курсі з російської історіографії, прочитаному 1874 року. Якихось доказів на користь своєї гіпотези Іконніков не наводив. Він також проігнорував зауваження Михайла Максимовича, який сумнівався, що Полетика, «человек ума положительного, знакомый с лучшими малороссийскими летописями, в том числе и с Величковою», пишучи ґрунтовні меморандуми для законодавчої комісії, міг покладатися на таке ненадійне джерело, як «Історія русів». За логікою тут напрошувався висновок, що навряд чи він був і автором такого ненадійного твору. Але думка Лазаревського, висловлена 1891 року, спиралася не на аналіз тексту «Історії русів» чи вивчення історичних творів і меморандумів Полетики. Лазаревський виступив з новими архівними джерелами, які, на його думку, пов’язували Григорія Полетику з «Історією русів».[104]
Лазаревський зробив те, що не вдалося свого часу Максимовичу: отримав доступ до архіву родини Полетик. Від спадкоємців Григорія Полетики родинні папери дісталися відомому українському колекціонеру Василю Тарновському, який дозволив Лазаревському студіювати свою колекцію. Лазаревський скористався цим архівом, щоб реконструювати біографію Григорія Полетики, доти відому лише в загальних рисах. Полетика народився 1725 року в родині війта міста Ромни. Його дід по матері був полковником Лубенського полку, а батько полишив посаду війта заради козацької служби. Молодий Полетика здобував освіту в Київській академії, якраз коли її ректором був отець Георгій Кониський, майбутній архієпископ могильовський. 1746 року Полетика почав працювати перекладачем в Академії наук у Петербурзі. Знання мов перевіряв у Полетики Василь Тредіаковський,
Про Лазаревського див.:
