по ньому не лишилося.[109]
Тепер Горленко припускав, що Василь Полетика таки лишив подібний твір. Під назвою «Історія русів» його опублікував Осип Бодянський через рік після смерті автора. Додатковий доказ його авторства Горленко вбачав у тому факті, що, оповідаючи про каральні акції російської армії після поразки повстання Мазепи 1709 року, «Історія русів» приділяє особливу увагу долі жителів Ромен, бáтьківщини Полетик. Горленко був настільки переконаний у своїй гіпотезі, що навіть відвідав могилу Василя Полетики в селі Коровинцях Роменського повіту. Згодом він писав про свою поїздку так:
«Мысль, что я стою над могилою автора “Истории Русов”, не оставляла меня. Пусть ложна идея этой книги, идея отождествления старого козацкого порядка с понятием о “вольности” и взгляд на представителей “старины” как на творцов “самобытности”. Наука и факты истории выяснили фальшь этого взгляда, показали истинный характер малороссийской истории и ее демократические начала. Но за этой книгой остается горячая любовь к родине, живость и блеск рассказа, подробности, взятые из неписаных источников и преданий, которые служили подспорьем целой серии историков».[110]
Горленко намагався узгодити своє бачення «Історії русів» як патріотичного твору з критичною думкою Костомарова, який вбачав у ній прояв консервативного мислення поміщицьких верств. Перед Драгомановим, коли він читав статтю Горленка, така проблема не стояла. Аргументи Горленка його переконали, і він охоче прийняв гіпотезу, що автор «Історії русів» – Василь Полетика. 1894 року, через рік після публікації архівних знахідок Горленка, Драгоманов написав: «Першим проявом політичного лібералізму українського треба признати “Исторію Русовъ” Псевдо-Кониського, котра, як тепер можна сказати, вийшла з сім’ї Полетик […]. (Треба зауважити, що ще батько автора “Исторіи русовъ”, Гр. Полетика, депутат 1767 р., був один з немногих тодішніх українських козацько-шляхетських лібералів – противників кріпацтва). На щастя, на сей раз лібералізм явився вкупі з демократизмом, відповідно тим розмовам про увільнення кріпаків, що велись у європейсько-російській громаді й навіть в урядових кругах ще в часи Олександра І».[111]
У гіпотезі Горленка про авторство Василя Полетики Драгоманов знайшов підтвердження своєму давньому переконанню: «Історія русів» – продукт ліберальної епохи Олександра І, а тому її можна вважати предтечею не тільки українського національного руху загалом, але і його ліберальної і федералістської течії. Він вважав автора трактату передвісником ідеї конституційного устрою Росії та автономії для російських провінцій, зокрема України. За Драгомановим, автор «Історії русів» «був великий політичний патріот “Малороссійскаго Отечества”, по-своєму автономіст, але при тому не сепаратист, і всього менше патріот етнографічний. Він ідеалізував порядки козацької “Малоросії” і думав,
Там само. – С. 44–45. Порівняння історичних і політичних поглядів батька і сина Полетик див.:
Там само. – С. 76.
