Листування Полетики з колекції Тарновського переконало його, що Григорій Полетика не тільки мав кваліфікацію, потрібну для написання такого твору, а й, власне кажучи, його написав. З листування Полетики з архієпископом Кониським та одним своїм родичем у російському посольстві у Відні Лазаревський дізнався, що Полетика мав велику бібліотеку й активно збирав книжки з української історії. З листа Василя Полетики, сина Григорія, випливало, що Григорій Полетика і сам писав якийсь історичний твір.
Дванадцятого листопада 1812 року Василь Полетика писав графу Миколі Рум’янцеву, одному з перших російських колекціонерів, що книжки і рукописи, «собранные ж с великим трудом и старанием отцем моим в последних днях жизни его и напоследок мною и присовокупленные к первым, относятся по большей части до малороссийской истории, начертание которой было его, а наконец сделалось моим предметом». На основі цих слів Лазаревський припустив, що «Історію русів» міг написати Григорій Полетика, а передмову до твору пізніше додав його син Василь, який знав про стосунки батька з архієпископом Кониським і вигадав історію про походження «Історії русів», щоб приховати ім’я справжнього автора – свого батька.[106]
Гіпотеза Лазаревського недовго чекала на свого критика. Наступного року ще один дослідник козацької історії Василь Горленко надрукував нову порцію листів, серед них і листи Василя Полетики. Папери, датовані 1809–1810 роками, знайшлися в архіві колишнього генерал-губернатора Малоросії князя Миколи Рєпніна. Серед іншого там було листування Полетики зі ще одним полтавським знавцем української історії і колекціонером старожитностей Андріаном Чепою. Обох їх вважали знавцями української історії, 1809 року до них звернувся Василь Чарниш, маршалок полтавського дворянства, з проханням допомогти укласти записку про права і привілеї малоросійського дворянства. Полетика і Чепа погодилися. Вони почали листуватися, і Горленко вважав, що в одному з листів Василя Полетики до Чепи є докази, які підважують гіпотезу Лазаревського про те, що головним автором «Історії русів» був Григорій Полетика.
Лист, який здався Горленку особливо цікавим, було датовано 23 квітня 1809 року. У ньому Василь Полетика пише колезі-антиквару: «Везде стараюсь я сыскивать сведения, до малороссийской истории относящиеся, но мало оных нахожу. До сих пор мы не имеем полных бытописаний отечества нашего. Верные и важнейшие следы оных теряются по примечанию моему столько ж почти в несчастных опустошениях края нашего и истреблениях оных [історичних джерел], сколько и в самых запущениях [тобто лакунах у джерелах. – С. П.]. Писатель сей истории находит для себя препоны сии и бросает перо свое. Кроме того что беспристрастного будет только читать потомство. Малая способность, слабые знания мои и то отвлекают меня от труда сего, сколько я о предприятии его ни думаю».[107]
Василь Горленко вважав, що його знахідка вкупі з листами Василя
