шалено тріпотіло в грудях. Шкарпетик лежав на підлозі авто і здавався розслабленим, однак вуха пришкулив.
Луїза надто добре знала свого дядька, щоб не перейматися тим, куди він її везе. Луїзин батько був наймолодший із шести дітей, а Стівен був вилупок, який пішов з дому, щойно трапилася така нагода, і відтоді з’являвся лише на похоронах. «І це не вияв поваги, – говорив її батько. – Він про одне думає: що йому може перепасти щось за заповітом, а як ні – це принаймні привід вициганити в тітки кілька монет».
Упродовж її дитинства Стівен приходив кілька разів, завжди подовгу засиджуючись, а її батькам не ставало мужності просити його піти. Окрім того, вони уривали для роботи всі можливі години, і коли Стівен запропонував провести Луїзу вранці до школи, сприйняли це за послугу. Вони так і не дізналися, що натомість він відвів її на вокзал, вчити «школі життя», як він це назвав: нишпорити по кишенях багатіїв, або ж хоча б тих, хто мав пристойне пальто. Безсумнівно, вона засвоїла ці уроки, але так і не розповіла про них Ма. Стівен гарантував її мовчання запасом льодяників та маслянистим відчуттям провини. Її батькам і так вдосталь проблем, чи не так? З гіркотою вона згадувала, що часто раділа його увазі, яку так рідко отримувала вдома. Луїзі не подобалося робити речі, що здобували для неї його усмішку, та вона все одно їх робила. Іноді Стівен давав їй шилінг: «Поділ прибутку», – говорив він, самовдоволено посміхаючись, і вона почала збирати монети в банці, яку ховала під ліжком. Їй здавалося, що колись їй стане задосить грошей, щоб піти з дому.
Тож коли Стівен прийшов на похорон її батька та невелике поминання опісля в пабі «Кросс Кіз», ніхто й оком не змигнув. Цього разу з ним був Шкарпетик, молодий, та вже добряче натренований пес, і Стівен завоював прихильність Луїзи, сказавши, що точнісінько такого ж собаку він мав ще хлопчаком. Дівчина вже знала цю історію, адже її частенько переповідали – зазвичай після того, як Стівен переборщував із випивкою і йому ставало зле. Дитиною він знайшов на вулиці щеня й забрав його додому, і хоча вся родина тягнулася до песика, він ходив хвостиком лише за Стівеном, щоночі мостився спати біля нього, зігріваючи, адже той спав на підлозі в спальні, спільної для шістьох дітей. Коли ж батько викинув собаку на вулицю за те, що він поцупив коштовні рештки тушковини, це розбило Стівенові серце. Шкарпетик був точнісінько як той пес, так сказав Стівен, і вони обоє всміхалися дворняжці, який виляв хвостом на підлозі в пабі.
Після похорону Вінні була надто приголомшена, і коли Стівен запропонував провести її до квартири, Луїза забула про обачність та була вдячна за ще одну пару рук. Було вже пізно, та й елю випито чимало, тож було би неввічливо відмовити йому в ночівлі, а сама Луїза, за словами Вінні, могла легко поспати з нею.
Як і завжди, упродовж наступних кількох днів так і не знайшлося слушної миті та правильних слів, щоб попросити Стівена піти. Вінні та Луїза уникали цієї теми в розмовах одна з одною так, наче це обговорення могло ствердити недоречну реальність його присутності в їхній квартирі. Стівен ніколи не давав їм грошей, але іноді приносив
