style="font-size:15px;"> – То хоча б відпусти руку, болить.
– Щоб ти вистрибнула?
Ніби підтверджуючи свої слова, він знову смикнув її за зап’ясток, і плече спалахнуло болем.
– Та ми все одно вже приїхали, – сказав він, і щойно таксі здригнулося й зупинилося біля входу до вокзалу, відчинив однією рукою дверцята, другою досі тримаючи Луїзу.
Стівен виволік її назовні, і дівчина стояла біля нього, доки він порпався в кишенях, щоб заплатити за таксі. Він нахилився до вікна, передаючи гроші, й потягнув Луїзу геть, щойно авто від’їхало.
– Зараз ти заборгувала мені три та шість, – сказав він своїй племінниці. Це справжнє мистецтво, як цей чоловік міг переконати себе в тому, що всі його витрати були насправді не на його користь і всі йому були винні, ніби сам він святий і лише робить послуги іншим. Якось Луїзі показували негатив фотографії, і її вразило бездоганне співвідношення світла та тіні на зображенні під склом. Стівен був точнісінько таким.
Думка про те, як абсурдно влаштований її дядько, відігнала страх. Немає логіки в нелогічній людині. Вона не могла виплутатися з цього розмовами й не мала фізичної сили, щоб вирватися з його хватки. Краще їй поки що йти поруч із ним та пильнувати першої ж нагоди перехитрити. Він був не дуже розумний, тож це не забере багато часу.
– Дядьку, – сказала вона, і той, не збавляючи темпу, повернувся, щоб глянути на неї. – Можеш хоча би взяти мене за другу руку? Ця починає боліти.
Стівен завмер, намагаючись збагнути, чи це раптом не один із її трюків. Він щось пробурмотів на знак згоди і перехопив другу руку Луїзи, ні на мить не відпускаючи її. Тепер він йшов праворуч від неї. Луїза потрясла вільною рукою, відчуваючи, як до пальців повертається чутливість, коли кров знову рухалася вільно. Оскільки він тепер йшов із другого боку, дівчина помітила аркуш паперу, що стирчав із кишені його пальта. Вона не надто багато могла розгледіти, лише кутик – кремового кольору, із цупкого паперу, як їй здалося. Конверт. Стівен був не з тих людей, які отримують листи, точно не такої якості. Луїза відвернулася до того, як він зміг зрозуміти, що вона його помітила. Дівчина знала, абсолютно точно знала, що то був за лист, і мусила дістати його.
Навколо них метушилися звичайні заклопотані подорожні головної залізничної артерії. Пасажири першого та третього класів заходили та виходили з головних дверей, наче бджоли навколо вулика: простодухи з села, які, шукаючи роботи, приїжджали до міста, де тротуари були встелені золотом, чи принаймні так їм здавалося, чоловіки в високих капелюхах, які прямували у відрядження, щоб перевірити фабрики на півночі; чоловіки в котелках, пильнуючи свої шкіряні портфелі, погойдувалися на худорлявих ногах.
Будь-якого іншого разу вона насолоджувалася б видовищем: прилавки з квітами, газетні стійки, носильники, які котили купи багажу. Як же сильно вона прагнула бути однією з цих людей! Купити квиток та впевнено сісти на потяг, який провезе
