краватка? Ну що за нісенітниця, – прокоментував лорд Редесдейл через усю бібліотеку, підводячись зі свого крісла.
Будь-кому, хто проходив би повз, таке видовище здалося б дивним, оскільки на перший погляд у кімнаті більше нікого не було. Але під столом, сховані від очей накрохмаленою білою скатертиною, тіснилися п’ятеро мітфордських дівчат та їхня нова помічниця няні. Ненсі читала вголос для своїх спраглих слухачів останнє видання «Котла». Трохи раніше того ранку Ненсі прошепотіла Луїзі, що історії В. Р. Ґру насправді написала вона сама. Ґру спеціалізувався на страшних оповіданнях: «То зручніше лякати їх», – захихотіла Ненсі.
Її батько, може, був не таким вдячним слухачем, проте Луїза вже за ці декілька днів дізналася, що гавкає лорд Редесдейл значно страшніше, ніж кусає.
Ненсі показала яскраво-рожевого язика, знаючи, що він цього не побачить.
– І хай я тільки впіймаю тебе за кривляннями. Швачка, ось твоя доля. – Лорд Редесдейл вийшов із кімнати, посміюючись.
Уже був майже обід, і Луїза подумала, що їй, мабуть, варто провести всіх до дитячої, але Ненсі вже дочитувала свою історію. Вона спустилася разом із дівчатами, щоб наглядати за ними й дати няні змогу хоч трохи відпочити.
Перші дні в маєтку Астголл були нелегкі, Луїза не знаходила собі місця в такому великому будинку й була дуже сором’язливою з дітьми, особливо коли вони збиралися разом. Та зараз під столом, схована від очей, вона почувалася однією з них, слухаючи, як Ненсі читає вголос своїм найдраматичнішим тоном.
Час від часу, після особливо страшної частини, Діана коротко скрикувала, однак здавалася радше щасливою, аніж наляканою. Її обличчя вже торкнулася краса, яка згодом, без сумніву, засліплюватиме кожного, з ким вона зустрінеться. Памела, «найсльозливіша з нас усіх», за словами Ненсі, немовби постійно затримувала дихання, чекаючи наступного жорстокого кепкування, яке вже невдовзі отримувала від сестер. Ненсі розповіла Луїзі, що три її найщасливіші роки випали саме на той час, коли вона була єдиною дитиною в будинку, аж доки Памела не з’явилася і все не зіпсувала, і Ненсі ніколи їй цього не пробачить.
Сестрам не сиділося на місці, у животі починало бурчати від голоду. Юніті вже скаржилася на затерплість. Декка смикала Луїзині ґудзики. Ненсі змахнула ліхтариком, якого поцупила з кишені батьківського пальта.
– Ви можете просто послухати? – огризнулася вона, а тоді продовжила низьким повільним голосом: – Раптом його маска шляхетної мрійливості розтанула, і він випростався, тримаючи виделку в руці, розуміючи, що кінець уже не за горами. Схожий на іноземця, із непривабливим обличчям та пазуристими руками, він підійшов ближче…
– Цього більше, ніж задосить, міс Ненсі! – Скатертина різко піднялася вгору й відкрила погляду бездоганно начищені чорні лакові черевики та вовняні шкарпетки няні Блор.
– Виходьте, усі ви, та йдіть нагору. Я хочу, щоб ви помили руки та вмилися до обіду, і якщо я знайду хоч один брудний ніготь,
