пристрасть кохання, визнання його провини і ганебної помилки. Його любов була не спішною і звичною, як завжди, а повільною і розміреною, особливо наповненою і солодко-болісною, наче востаннє. Насправді ж такою, якою буває після великих сварок. То означало для неї доказ його справжніх глибоких почуттів, не одноденних, не тимчасових покликів плоті, а кохання. Вона плакала від щастя й усміхалася новому дню. Вікторія почувалася вкрай наповненою і щасливою.
– Якби ти знав, як мені образливо, Васильку, – сумно зітхнула вона по всьому.
– Я тебе прошу, Вікулю моя! Мені самому так бридко якось і недобре, що ти так страждаєш, – каявся чоловік. – Я зварю тобі кави. Як ти любиш, з корицею і медом. І їду в офіс.
– Звари, Васильку. Ти так давно цього не робив, – усміхнулася вдячно Віка й раптом схаменулася: – А на роботі ж буде ця дівчина. Як її звуть?
– Хто?! – з кухні гукнув чоловік.
Вікторія лежала, підклавши руку під голову, недбало вкрита одним простирадлом на килимі, й спостерігала крізь привідчинені двері, як її чоловік метушився, готуючи для неї сніданок.
– А, та… Оксана чи Олена. Ні, сьогодні субота, її не буде. А після вихідних я її розрахую. Скажу, що повертаються старі кадри.
– Добре тоді.
Віка заспокоїлася, хоча подумала, що так негарно буде, якщо дівчину випруть одразу після свят. Якось не по-людськи, хоча… Так їй і треба. Нема чого чужих чоловіків зваблювати!
– Вікулю, твоя кава! – чоловік із джезвою заглянув з-за одвірка, й жінка схопилася, наче ошпарена.
– Я вже йду на кухню. Тільки не тут. Ще наляпаємо на світлі меблі.
Загорнулася у плед, що так і пролежав без діла на дивані, і пройшла до столу. Василь одразу ж побіг у душ.
– Ти не поснідаєш зі мною?! – здивувалася його поспішності дружина.
– Ой, вибач, кохана! Я маю сьогодні до обіду все понадсилати. Бо ж свята! – він ще раз повернувся до Вікторії, поцілував її у вилицю і провів рукою по волоссю.
Вони домовилися ввечері їхати до її сестри разом, де на них чекали ще зі вчора. Віка вирішила таки перебігтися крамницями, щоб прикупити щось новеньке собі й малому до Великодня. Рахунок на картці більше не здавався їй принизливим подарунком.
Василь поїхав. Вікторія скоренько допила й доїла те, що приготував їй чоловік. Ретельно вимила посуд і прибрала наслідки їхньої пристрасної ночі в залі. Перенесла вазу з трояндами до кухні, де було менше світла й вони б могли протриматися до понеділка, коли всі повернуться із села. Вдягла джинси й кросівки, куплені ще десять літ тому, коли скидала вагу після пологів, натягла стьогану курточку і поїхала трамвайчиком у великий торговельний центр, у бутики.
Львів переходив зі стадії ранньої, холодної весни до ароматної, сонячної зелені, яскраво-синього неба в перисту хмаринку, залитих несамовитими пташиними піснями і наводнених любовними парами
