від утіхи.
Виходячи, ми постукали до Раймона в двері. Він відповів, що вже йде. Я був утомлений, крім того, у кімнаті ми навіть не відчиняли віконниць, і тому затоплений сонцем день ударив мене на вулиці, мов ляпас. Марі радісно підстрибувала, раз по раз кажучи, який гарний день. Мені стало трохи краще, відчув я й голод. Я сказав про це Марі, та у відповідь вона тільки махнула клейончастою сумкою, де лежали плавки, купальник і рушник. Отже, я мусив чекати. Ми почули, як Раймон замкнув двері. Він одягнув сині штани й білу сорочку з короткими рукавами. На голові мав брилика, з якого стала сміятися Марі, а його передпліччя, вкриті чорним волоссям, видавалися дуже білими. Дивлячись на його постать, я відчув огиду. Ідучи, він насвистував і видавався вкрай задоволеним. Сказав мені: «Здоров, старий», а Марі назвав «мадемуазель».
Напередодні ми ходили до комісаріату і я посвідчив, що жінка «ошукала» Раймона. Його відпустили, обмежившись засторогою. Моїх свідчень ніхто не перевіряв. Вийшовши з будинку й зупинившись, ми порадилися з Раймоном і вирішили сісти на автобус. До пляжу було недалеко, але автобусом ми б доїхали швидше, бо Раймон вважав, що його приятель зрадіє, якщо ми приїдемо рано. Ми ще навіть не вирушили, як Раймон миттю дав мені знак подивитися вперед. Я побачив кількох арабів, що поспиралися на вітрину тютюнової крамнички. Вони мовчки розглядали нас, але у властивій їм манері, немов ми були камінням або сухостоєм. Раймон, вочевидь стривожившись, сказав, що другий зліва – це той тип, який чіплявся до нього. Але додав, що тепер це вже давня історія. Марі не зрозуміла, про що йдеться, і запитала нас. Я сказав, що це араби, які чіплялися до Раймона. Марі наполягала, щоб ми одразу рушали. Раймон оговтався і сказав сміючись, що таки справді треба поспішати.
Ми пішли до зупинки автобуса, до якої було далеченько, й Раймон сказав, що араби не йдуть за нами. Я озирнувся. Вони й далі стояли коло крамнички і так само байдуже дивилися на двері мого будинку. Ми сіли в автобус. Раймон, здається, заспокоївся й невпинно жартував з Марі. Я бачив, що дівчина подобається йому, але вона майже не відповідала на жарти. Лише інколи, сміючись, поглядала на нього.
Ми зійшли на околиці Алжира. Пляж був недалеко від зупинки, але треба було перетнути невеличке плато, що височіло над морем, а потім спускалося до пляжу. Серед жовтавого каміння росли білі асфоделі, виразно постаючи на тлі яскравої небесної блакиті. Марі задля розваги вимахувала клейончастою сумкою, обриваючи пелюстки. Ми йшли між двома рядами невеличких вілл з білими або зеленими огорожами. Деякі вілли разом зі своїми верандами ховалися під тамариском, інші стояли серед голого каміння. Ще не дійшовши до краю плато, можна було бачити нерухоме море, а ще далі – сонний масивний мис серед прозорої води. У тихому повітрі до нас долинало ледве чутне гудіння мотору. Ген-ген удалині ми побачили невеликий баркас, що, здавалося, застиг на блискучій поверхні моря. Марі зірвала кілька гірських ірисів. На схилі, який спадав до моря, ми побачили, що дехто
