курив він разом зі мною. Але прокурор несамовито обурився цим запитанням: «Хто тут злочинець і що це за методи, які полягають у намірі очорнити свідка звинувачення, щоб зменшити вагу свідчень, які однаково будуть не менш нищівні!» Незважаючи на це, голова наполіг, щоб вартівник відповів на запитання. Старий збентежився: «Я добре знав, що чиню негаразд. Але я не наважився відмовитись від сигарети, яку запропонував мені месьє». Наостанку запитали й мене, чи не хочу я щось додати. «Ні, – відповів я, – окрім того, що свідок каже правду. Я й справді запропонував йому сигарету». Вартівник глянув на мене з подивом і певною вдячністю. Він завагався, а потім признався, що це він запропонував мені каву з молоком. Мій адвокат бурхливо виявив свою радість і заявив, що присяжні візьмуть до уваги цей факт. Але над нашими головами прогримів прокурорів голос: «Атож, пани присяжні візьмуть цей факт до уваги. І визнають, що хтось чужий міг запропонувати каву, але син перед тілом жінки, яка дала йому життя, був забов’заний відмовитися». Вартівник повернувся на своє місце.
Коли надійшла черга Томаса Переса, секретар був змушений підтримувати його майже до бар’єра. Перес сказав, що близько знав мою матір і бачив мене тільки того єдиного разу – у день похорону. Його запитали, що я робив того дня, і він відповів: «Розумієте, я був прибитий горем. Тож я нічого й не бачив. Горе мов пеленою заслало мені очі. Адже та втрата була дуже тяжка для мене. Я навіть знепритомнів. Тому я не міг бачити месьє». Прокурор запитав, чи принаймні він бачив, щоб я плакав. Перес відповів, що ні. Заяву тепер зробив уже прокурор: «Пани присяжні візьмуть до уваги цей факт». Але мій адвокат розсердився. Він і собі, здається, трохи уїдливо запитав Переса, «чи бачив він, щоб я не плакав». «Ні», – відповів Перес. Публіка розсміялась, а мій адвокат, закотивши один рукав, сказав владним голосом: «Ось картина цього процесу. Все правдиве і немає нічого правдивого!» Прокурор з непроникним обличчям тицяв олівцем у рядки своїх матеріалів.
Після п’ятихвилинної перерви, під час якої мій адвокат казав мені, що все йде на краще, слухали Селеста, що мав виступати від сторони захисту. Тобто на мій захист. Селест, крутячи в руках панаму, вряди-годи поглядав на мене. На ньому був новий костюм, який він одягав, коли в неділю ми іноді ходили на кінські перегони. Але, мабуть, він не зміг причепити комірець, бо сорочка була застібнута тільки на мідний ґудзик. Селеста запитали, чи я був його клієнтом, і він відповів: «Так, але це ще й мій приятель»; потім що він про мене думає, і він відповів, що я був людиною; далі що він розуміє під цими словами, і Селест заявив, що всі добре знають їхнє значення; крім того, чи помічав він, щоб я був замкнутий, і він зауважив, що я не балакав тільки на те, щоб не мовчати. Прокурор запитав, чи я регулярно оплачував своє харчування. Селест засміявся і сказав, що «такі речі стосуються тільки нас обох». Його ще запитали, що він думає про мій злочин. Він тоді поклав руку на бар’єр, наче готуючись до чогось. А потім заявив: «Як на мене, це нещасний випадок. Просто
