знаю про її історію. Але люди, які писали її, були інструментами Божественної мудрості, й Ісус дав нам набагато сильніший засіб організувати своє життя, аніж десять заповідей: любов. Птахи, макаки чи будь-які інші подібні творіння Господа підкоряються своїм інстинктам і роблять тільки те, що для них запрограмовано. Що ж до людини, то тут справи стоять набагато складніше, бо їй відома любов і ті пастки, які вона налаштовує.
Даруйте. Я, здається, знову збираюся виголосити проповідь, тоді як мені треба розповісти про свою зустріч із Лукасом та Афіною. Коли я розмовляв із хлопцем, – а я кажу «розмовляв», бо ми з ним не належимо до однієї віри, а тому я не можу прийняти від нього таїнство сповіді, – я довідався, що, крім антиклерикалізму, який панував у його домі, там також було велике невдоволення тим фактом, що Афіна – чужоземка. У мене виникло бажання попросити, щоб він принаймні процитував один уривок із Біблії, слова якого звернені не так до віри, як до звичайного здорового глузду людини: «І не погордуй едомеянином, бо він твій брат; не погордуй єгиптянином, бо ти чужинцем жив на його землі».
Прошу пробачення. Я знову почав цитувати Біблію, обіцяю надалі контролювати себе. Після розмови з хлопцем я провів щонайменше дві години з Шерін – або Афіною, як вона попросила себе називати.
Афіна завжди інтригувала мене. Від самого початку, коли вона почала ходити до моєї церкви, мені здавалося, що в її мозку давно сформувався твердий і очевидний намір: стати святою. Вона мені розповіла, що хоч її коханий про це й не знає, але незадовго до того, як у Бейруті вибухнула громадянська війна, їй було видіння, дуже схоже на видіння святої Терези з Лізьє: вона побачила кров на вулицях. Ми можемо пояснити все це якоюсь травмою, пережитою в дитинстві або в ранній юності, але ми знаємо, що такий досвід, відомий під назвою «творча одержимість священним», переживають усі люди, в більших або менших масштабах. Зненацька, за якусь частку секунди, нас опановує відчуття, що все наше життя виправдане, наші гріхи прощено, а любов завжди сильніша за все й здатна остаточно перетворити нас.
Але в цю ж таки мить нас починає змагати страх. Цілком віддатися любові, незалежно від того, божественна це любов чи людська, означає відмовитися від усього – зокрема й від свого добробуту або своєї спроможності приймати рішення. Це означає любити в найглибшому значенні цього слова. Насправді ми не бажаємо спасатися в той спосіб, який для нас обирає Бог: ми воліємо зберігати абсолютний контроль над усіма нашими кроками, цілком усвідомлювати свої рішення, самим обирати об’єкт свого поклоніння.
З любов’ю відбувається все інакше: вона приходить, оселяється в нас і все собі підпорядковує. Але тільки дуже сильні душі дозволяють їй себе підкорити, а Афіна мала сильну душу.
Таку сильну, що могла по багато годин перебувати у стані глибоких медитацій. Вона мала великий хист до музики; мені розповідали також, що вона дуже добре танцює, та оскільки церква не дуже придатне місце для таких розваг, то вона мала звичай щоранку приносити сюди свою шестиструнну гітару й протягом певного часу співала для Святої Діви,
