що я багато вистраждала у своєму житті. Але це не так, і ти не перший чоловік, який намагається заморочити мені голову балаканиною про те, ніби «захистить» мене від будь-якого лиха. Але згадай, що від часів античної Греції людей з поля битви приносили додому на щитах, а сильніші поверталися самі, з рубцями від своїх ран. Я теж перебуваю на полі битви, відколи народилася, але я досі жива й не потребую, щоб хтось мене захищав.
Вона зробила паузу.
– Ти бачиш, яка я освічена?
– Дуже освічена, та коли ти нападаєш на когось слабшого, ніж ти, то відразу видно, що ти все ж таки потребуєш захисту. Ти могла б там зруйнувати всю свою університетську кар’єру.
– Твоя правда. Отже, я приймаю запрошення.
Від того дня ми стали зустрічатися регулярно, і що ближчою вона мені ставала, то більше я розумів самого себе – бо вона стимулювала мене показувати себе з найліпшого боку. Вона не прочитала жодної книжки з магії чи езотеризму; казала, що все це вигадки диявола, а єдине спасіння в Ісусі та в Судному дні. Але вряди-годи висловлювала думки, які суперечили вченню Церкви.
– Христос був оточений жебраками, повіями, митарями, рибалками. Гадаю, цим він хотів показати, що іскра Божа жевріє в душі кожного й ніколи там не згасає. І тоді, коли я зовсім спокійна, і тоді, коли дуже схвильована, я відчуваю, як у мені все бринить в унісон з Усесвітом. Мені тоді здається, що я знаю те, чого не знаю, – так ніби сам Бог веде мене за руку. Існують хвилини, коли я відчуваю, що мені відкривається все.
І відразу ж вибачливо казала:
– Це гріховні думки.
Афіна завжди жила між двома світами: тим, що його вона відчувала як справжній, і тим, яким бачила його віра, якої її навчали.
Одного дня, після того як ми протягом цілого семестру вивчали рівняння, обчислення та будівельні конструкції всіх різновидів, вона сказала, що має намір покинути факультет.
– Але ж ти ніколи не згадувала про це в розмовах зі мною!
– Я про це боялася говорити навіть самій собі. Але сьогодні я була у своєї перукарки; вона працювала днями й ночами, щоб її дочка змогла закінчити курс із соціології. Дочка спромоглася закінчити навчання на факультеті і після того, як марно стукала в безліч дверей, влаштувалася працювати секретаркою у фірмі з виробництва цементу. Але навіть за таких обставин моя перукарка сьогодні кілька разів із гордістю повторила: «Моя дочка тепер має диплом». Більшість серед друзів моїх батьків і дітей друзів моїх батьків мають дипломи. Але це не означає, що вони працюють там, де їм хочеться, радше – зовсім навпаки, вони вступали до університету й закінчували його тому, що хтось, у ті часи, коли університети мали велику вагу, сказав, що людина, аби домогтися в житті успіху, повинна мати диплом. І світ втрачає чудових садівників, пекарів, антикварів, каменотесів, письменників.
Я попросив її подумати ще, перш ніж зважитись на таке радикальне рішення. Але вона процитувала мені рядки з вірша Роберта Фроста:
Переді
