була певна інтимність, я запитав, чи уявляє вона собі, як її прийме родина майбутнього чоловіка.
– Погано. Дуже погано.
З великою обережністю я запитав у неї, чи не змушена вона вийти заміж під тиском якихось обставин.
– Ні, я не вагітна. Я ще дівчина.
Я запитав, чи вона вже повідомила своїх батьків, і вона сказана, що так, – реакцією був переляк, супроводжуваний слізьми матері та погрозами батька.
– Коли я приходжу сюди славити Святу Діву своєю музикою, я не думаю про те, що скажуть інші: я ділюся з нею лише власними почуттями. І відколи я стала спілкуватися з людьми, я завжди була такою; я ніби посудина, в якій має змогу виявляти себе Божественна Енергія. І ця енергія тепер вимагає від мене, щоб я народила дитину, аби дати їй те, чого не змогла мені дати моя мати по крові: захист і безпеку.
Ніхто не почуває себе в безпеці на цій землі, відповів я. У неї попереду ще довге майбутнє, у якому вона знайде час для того, щоб у ній проявилося чудо створення нового життя. Але Афіна була сповнена рішучості.
– Свята Тереза не намагалася вчинити опір хворобі, яка на неї напала; навпаки, вона побачила в цьому знак своєї небесної слави. Свята Тереза була набагато молодша, ніж я, вона мала лише п’ятнадцять років, коли вирішила піти в монастир. Її туди не прийняли, але вона не змирилася: вона вирішила поговорити про своє бажання безпосередньо з самим Папою – ви таке можете собі уявити? Поговорити з Папою! І вона досягла своєї мети. Це ж таки прагнення до небесної слави просить від мене чогось значно легшого і чогось значно приємнішого, ніж хвороба, – щоб я стала матір’ю. Якщо я довго чекатиму, я не зможу стати другом своїй дитині, різниця у віці буде дуже великою і спільних інтересів ми вже не знайдемо.
– Але ж ви будете не одна така, – правив своєї я.
Але Афіна говорила далі, ніби й не почула моїх слів:
– Я почуваю себе щасливою тільки тоді, коли думаю, що Бог існує і що він мене слухає. Цього не досить, щоб жити далі, й іноді усе для мене втрачає сенс. Я намагаюся вдавати веселість, якої в мене нема, приховую свій смуток, щоб не турбувати тих, котрі так мене люблять і так тривожаться за мене. А нещодавно мене навідала думка про самогубство. Увечері, перед тим, як заснути, я довго розмовляю сама з собою, намагаючись відігнати цю думку геть, бо це було б виявом невдячності до всіх, втечею, цим я тільки додала б іще одну трагедію до тих, які вже існують на землі. Вранці я приходжу сюди поговорити зі Святою Дівою, попросити, щоб вона прогнала демонів, з якими я розмовляю вночі. Досі це давало результат, але я починаю втрачати мужність. Я знаю, мені доручено місію, від якої я довго відмовлялася, але настав час, коли я повинна прийняти її. Це місія стати матір’ю, і я мушу виконати її, бо інакше збожеволію. Якщо я не зможу дати життя створінню, яке зростатиме в мені, то не зможу прийняти й те життя, яке відбувається поруч зі мною.
Лукас Єссен-Петерсен, колишній чоловік Афіни
Коли
