щоб повечеряти. Ми були придворними артистами, Людьми лорда Ґрейфоллов. Наше прибуття в більшості містечок було набагато значущішою подією, ніж Маскарад Середзим’я та Солінадські ігри разом узяті. У нашій трупі зазвичай було щонайменше вісім фургонів і близько трьох десятків артистів: акторів і акробатів, музикантів і фокусників, жонглерів і блазнів. Це були мої рідні.
Такого чудового актора й музиканта, як мій батько, ви ніколи не бачили. Моя мати від природи мала дар слова. Вони обоє були вродливі, темноволосі та сміхотливі. Вони були справжнісінькими ру, і, в принципі, більш нічого казати й не треба.
Хіба що, можливо, ще додати, що моя мати, перш ніж стати артисткою, була шляхтянкою. Вона розповідала мені, що мій батько зманив її з «нещасного понурого пекла» солодкою музикою та ще солодшими словами. Я міг лише здогадуватися, що вона мала на увазі Три Переправи, куди ми їздили в гості до родичів, коли я був дуже малий. Один раз.
Мої батьки так і не одружилися по-справжньому, і тут я маю на увазі, що вони ніколи не морочилися з оформленням своїх стосунків у якійсь церкві. Мені за це не соромно. Вони вважали себе одруженими й не бачили великого сенсу в тому, щоб заявляти про це якійсь державі чи Богові. Я це поважаю. Правду кажучи, вони здавалися більш задоволеними та вірними одне одному, ніж багато офіційно одружених пар, які я згодом побачив.
Нашим покровителем був барон Ґрейфоллов, і його ім’я відчиняло багато дверей, які за звичайних обставин були б зачиненими перед едема ру. За це ми носили його кольори, зелений та сірий, а також повсюди розносили про нього добру славу. Раз на рік ми проводили два витки в його маєтку, розважаючи його самого та його родину.
Моє дитинство було щасливим: я ріс посеред нескінченного ярмарку. Під час тривалих переїздів фургонами від одного містечка до іншого батько читав мені уривки з видатних монологів. Зачитував він здебільшого з пам’яті, і його голос розходився дорогою так, що було чути за чверть милі. Пам’ятаю, як я читав разом з ним, подаючи голос на другорядних фразах. Батько заохочував мене спробувати особливо добрі уривки самотужки, і я навчився любити відчуття, які приносить гарне слово.
Ми з матір’ю разом складали пісні. Бувало й так, що мої батьки розігрували романтичні діалоги, тим часом як я відстежував їх за книжками. Тоді вони здавалися схожими на ігри. Я й гадки не мав, як хитро мене навчають.
Я був допитливим малим – щедрим на розпити та охочим до навчання. Моїми вчителями були акробати й актори, тож не дивно, що я так і не став боятись уроків, як більшість дітей.
У ті часи на дорогах було безпечніше, але люди обачні все одно заради безпеки подорожували з нашою трупою. Вони доповнювали мою освіту. Я здобув уривчасті знання союзного права від мандрівного адвоката, чи то надто п’яного, чи то надто бундючного, щоб усвідомити, що він читає лекцію восьмирічній дитині. Ліс я пізнав завдяки мисливцеві на ім’я Лакліт, який подорожував з нами майже цілий сезон.
Бруд за лаштунками королівського двору Модеґу я вивчив завдяки… куртизанці. Як казав мій
