ні вашого покровителя, – запевнив бургомістр. – Однак місто аж ніяк не може дозволити собі ще один подібний вечір. Я готовий зробити жест доброї волі, запропонувавши вам по мідяку на кожного, скажімо, по двадцять грошів, щоб ви просто поїхали собі та не баламутили тут у нас.
Тут необхідно усвідомити, що двадцять грошів, можливо, і були б непоганими грішми для якоїсь маленької трупи обірванців, якій ледь вистачає на харчі. Але для нас це було справжнісінькою образою. Він мав запропонувати нам сорок за гру впродовж вечора, безкоштовне користування трактиром, добру їжу та ліжка в заїзді. Від останніх ми б ґречно відмовилися, бо в тамтешніх ліжках, без сумніву, водилися воші, а в наших фургонах – ні.
Якщо батько й здивувався чи образився, то він цього не показав.
– Збирайте манатки! – крикнув він за плече.
Тріп порозпихував камінці, якими жонглював, по кишенях, навіть не змахнувши рукою на завершення. Ляльки зупинилися посеред жарту та були прибрані, і кількадесят містян невдоволено загули. Бургомістру, здавалося, полегшало; він дістав гаманець і витяг з нього два срібні гроші.
– Я неодмінно розповім про вашу щедрість баронові, – обережно промовив батько, коли бургомістр поклав ці гроші йому в руку.
Бургомістр різко зупинився.
– Баронові?
– Баронові Ґрейфоллов. – Батько зупинився, шукаючи на бургомістровому обличчі якогось натяку на те, що він здогадався. – Володареві східних боліт, Гудумбрана-на-Тірені та Вайдеконтських пагорбів. – Мій батько оглянув виднокрай. – Ми ж досі у Вайдеконтських пагорбах, чи не так?
– Ну, так, – відповів бургомістр. – Але сквайр Семелан…
– О, то ми у володіннях Семелана! – вигукнув батько, озираючись довкола так, ніби він лише зараз зрозумів, де перебуває. – Худого пана з охайною борідкою? – Він провів пальцями по підборіддю. Бургомістр приголомшено кивнув. – Премилий хлопака, чудово співає. Бачився з ним минулого Середзим’я, коли ми розважали барона.
– Звісно, – бургомістр багатозначно замовк. – Можна глянути на ваш лист?
Бургомістр прочитав його в мене на очах. Це йому вдалося доволі швидко, тому що батько не став згадувати більшість баронових титулів, як-от віконт Монтронський і володар Треллістона. Суть була от у чому: сквайр Семелан дійсно володів цим маленьким містечком і землями довкола нього, але був безпосереднім васалом Ґрейфоллов. Кажучи конкретніше, Ґрейфоллов був капітаном корабля, а Семелан драїв палуби й віддавав йому честь.
Бургомістр згорнув пергамент і повернув його моєму батькові.
– Зрозумів.
От і все. Пам’ятаю, як мене вразило, що бургомістр не вибачився та не запропонував моєму батькові більше грошей.
Батько також помовчав, а тоді повів далі:
– Місто підпорядковане вам, пане. Але ми виступимо в будь-якому разі. Або тут, або просто за межами міста.
– Ніззя вам до трактиру, – твердо сказав бургомістр. –
